29. Економічні інтеграційні об’єднання країн Азії і Африки.

В останні роки набирають силу інтеграційні процеси в Східній Азії. Протягом майже 30 років найбільше успішно діє Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), у которую входить один з чотирьох азіатських «драконів» — Сінгапур, а також НИС «нової хвилі» — Малайзия, Індонезія, Таїланд, Бруней і Філіппіни. Успіх взаємного співробітництва в рамках цього угруповання тісно зв'язаний з бурхливим економічним ростом більшості з країн — учасниць АСЕАН, порівнянністю рівнів їхнього розвитку, добре налагодженими і имеющими давні історичні традиції взаємними торговими зв'язками, а також відрегульованою формою співробітництва. У планах АСЕАН до 2000 р. знизити мита країн-учасниць у середньому на 5% по 38 тис. найменувань товарів. Наприкінці 1995 р. прийняте рішення про створення зони вільної торгівлі в 2003 р., а при сприятливому розвитку подій — до 2000 р.

Перспективи розвитку економічної інтеграції в Східній Азії в значній мірі зв'язують зі створенням організації Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЭС). Азіатсько-Тихоокеанське співробітництво (АТЭС) — це міжурядова організація, що поєднує 21 державу регіону.

АТЭС була створена в 1989 р. за пропозицією Австралії з метою розвитку економічного співробітництва в басейні Тихого океану. Спочатку в нее входили 12 країн: Австралія, Бруней, Канада, Індонезія, Японія, Малайзия, Нова Зеландія, Філіппіни, Сінгапур, Південна Корея, Таїланд і США. В наступні роки до них приєдналися Китай, Гонконг (Сянган), Тайвань, Мексика, Чилі, Папуа — Нова Гвінея, а в 1998 р. — В'єтнам, Перу і Росія.

АТЭС формально має консультативний статус, однак у рамках його робочих органів визначаються регіональні правила ведення торгівлі, інвестиційної і фінансової діяльності, проводяться зустрічі галузевих міністрів і експертів з питань співробітництва в тих чи інших областях.

У 1993 р. відбулася перша зустріч лідерів країн АТЭС (Сиэтл, США), у ході якої виявилися серйозні розбіжності з приводу нерівномірності розподілу благ від інтеграційних процесів, що розгортаються в регіоні. По оцінках експертів, лібералізація торгівлі в АТЭС повинна привести до зростання реальних доходів країн-членів на 2%. Однак вигоди одержать насамперед найбільш конкурентноздатні країни.

Розглянемо діяльність деяких, що найбільше успішно функціонують (по африканських мірках) інтеграційних угруповань.

З урахуванням пріоритетних потреб усе більше уваги приділяється реалізації Договору про поетапне створення Африканського економічного співтовариства (АфЭС), угода про яке набрало сили в травні 1994 р. План поступового — у шістьох етапів — створення АфЭС повинний бути реалізований протягом 34 років. При цьому, оскільки головними елементами АфЭС є вже існуючі субрегиональные угруповання, зокрема, ЭКОВАС, КОМЕСА, САДК, САМЭСГЦА, ЮДЕАК, у перші 20 років першочергова увага планується приділити саме їм, їх усілякому зміцненню і посиленню скоординированности їхньої діяльності. Створення АфЭС об'єктивно залежить від подальшого «самопочуття» субрегиональных африканських угруповань, що поки залишає бажати кращого.

У Західній Африці найбільш помітна деяка активізація діяльності Економічного - співтовариства західно-африканських держав (ЭКОВАС), що ставить своєю метою поетапне створення загального ринку в регіоні. ЭКОВАС створено в 1975 р., до складу входять 16 держав. У липні 1995 р. у ході 18-го самміту ЭКОВАС було оголошено про офіційний вступ у силу обновленого Договору про Співтовариство (підписаний у м. Котону в 1993 р.), з яким ряд держав цього субрегиона зв'язують надії на подальшу активізацію співробітництва і поглиблення інтеграції, зокрема, шляхом реалізації домовленостей про вільне переміщення людей і товарів, розвитку торгівлі і транспортної мережі, створенні єдиного Парламенту і спільного Трибуналу, уведенні до 2006 р. єдиної валюти. Здійснення планів Співтовариства наштовхується на значних труднощів, обумовлені розходженням у рівнях економічного розвитку держав, їхніми неоднаковими підходами до використання владних і ринкових важелів для рішення економічних, фінансових, торгових і інших задач. Підвищенню ефективності ЭКОВАС у чималому ступені перешкоджають суперництво між франко- і англомовними країнами субрегиона і їх більш тісна, чим в інших регіонах, прихильність до колишнього метрополіям, а також внутрішні проблеми в Нігерії, що є, на думку ряду держав, «локомотивом» інтеграційних процесів у Західній Африці.

У листопаду 1993 р. у м. Кампале (Уганда) був підписаний Договір про перетворення Зони преференційної торгівлі країн Східної і Південної Африки (ЗПТ) у Загальний ринок Східної і Південної Африки (КОМЕСА), у планах якого формування Загального ринку до 2000 р., Валютного союзу — до 2020 р., співробітництво в економічній, юридичній і адміністративній сферах. Ідея створення Загального ринку передбачала злиття Співтовариства розвитку Півдня Африки (САДК) і ЗПТ у КОМЕСА. Однак у серпні 1994 р. на самміті САДК у м. Габороне (Ботсвана) було прийняте рішення про роздільне існування двох організацій — у південній і східній Африці відповідно. Разом з тим створення Загального ринку в цьому африканському регіоні утруднене тим, що між країнами відзначається значний «дифферанс» в економічному розвитку, не стабільні політична обстановка і валютно-фінансова сфера.

Співтовариство розвитку Півдня Африки (САДК) — політико-економічний регіональний блок, створений 1 у 1992 р. на базі Конференції по координації розвитку країн Півдня Африки (САДКК), що існувала з 1980 р. У даний час у САДК входять 12 держав. За задумом засновників САДК, розвиток співробітництва повинен йти за принципом «гнучкої геометрії» і разнотемповости інтеграційних процесів як між окремими країнами, так і групами країн 3 усередині Співтовариства. В даний час у Співтоваристві починаються заходи для поступової уніфікації підходів до створення прийнятного для всіх інвестиційного клімату, податкового і митного законодавства.

Інтеграційні процеси на Півдні Африки йдуть дуже нелегко, наштовхуючи на перешкоди об'єктивного і суб'єктивного характеру. Навіть у цьому регіоні, де розташовані відносно благополучні країни, між ними зберігаються серйозні розходження в економічному і соціальному розвитку, розміщенні внутрішніх і зовнішньополітичних пріоритетів, на що часто накладаються й особисті амбіції деяких державних лідерів. Природно, характер субрегионального розвитку багато в чому визначається позицією ПАР, економічно найдужчої країни в регіоні. Не буде помилкою, якщо сказати, що трансформація САДК у дійсно міцне інтеграційне угруповання вимагає визначеного часу.

У Центральній Африці в плані економічної інтеграції більш-менш динамічно розвивався Митний і економічний союз ЦА (ЮДЕАК), що має у своєму складі 6 країн. За 30 років існування внутрірегіональна торгівля зросла в 25 разів, уведений єдиний зовнішній митний тариф, на основі спільної участі країн ЮДЕАК у «зоні французького франка» створений Валютний союз Центральної Африки, центральним інститутом якого є Банк держав Центральної Африки. Він випускає єдині для всіх учасників платіжні кошти. У рамках ЮДЕАК діють також органи кредитного співробітництва: Банк розвитку держав Центральної Африки і Фонд солідарності.

До проблем розвитку даного економічного угруповання варто віднести різний рівень економічного розвитку країн, однорідність і слабку диверсифікованість національних економік, нерозвиненість інфраструктури, політичну нестабільність у ряді країн. Це аж ніяк не сприяє рішенню найважливіших задач, визначених у Договорі: воля руху капіталів (поступовою ліквідацією митних бар'єрів усередині ЮДЕАК до 2000 р.), налагодження промислової кооперації, створення СП і ін. У березні 1994 р. члени Союзу прийняли рішення про поступову трансформацію ЮДЕАК в Економічне і Валютне Співтовариство (ЭВСЦА), тобто вихід на більш високий рівень інтеграції. Утім, треба буде розв'язати ще багато проблем.

Прагнення до інтеграції, тісному взаємовигідному співробітництву відзначається і серед арабських держав Перської затоки. З 1981 р. створений і функціонує Рад по співробітництву ряду арабських держав, що включає Саудівську Аравію, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати й Оман («нафтова шістка»). У 1992 р. було оголошено про створення Організації економічного співробітництва центрально-азіатських держав (ОЭС-ЭКО), що, за задумом засновників, повинна стати прообразом майбутнього Центрально-азіатського загального ринку, що повинний включати і мусульманські республіки СНД — середньоазіатські, Казахстан, Азербайджан.

Говорячи про співробітництво країн, що розвиваються, їхньому прагненні до інтеграції, варто мати на увазі, що реальні інтеграційні процеси ще дуже слабкі і розрізняються між собою по характері, що рухають факторам, темпам розвитку. Більшість країн, що розвиваються, практично знаходяться поза процесом інтеграції в її справжньому змісті, тобто процесу постійно розвиваються безпосередніх межстрановых зв'язків на рівні як окремих фірм і підприємств, так і національних господарств у цілому. Економічне співробітництво країн, що розвиваються, проголошення ними інтеграційних цілей є лише підготовчою ступінню реального інтеграційного процесу. Багато хто з проголошених інтеграційних угруповань у силу незрілості соціально-економічних відносин, примітивності і структурної недифферинцированности національних господарств, нерозвиненості ринкової і фінансової інфраструктур прирікали ці формування або на відверте животіння, або на повну невдачу.