2. Поняття деонтологічної правосвідомості юриста (прикордонника).

Свідомість досліджують різні науки - психологія, філософія, соціологія. До сучасних здобутків у галузі вивчення свідомості людини можна віднести монографії філософа В. Нестеренка та психолога Р. Нємова, які ґрунтуються на працях австрійського психолога 3. Фройда. Досить часто поняття “свідомість” ототожнюється з іншими поняттями, насамперед з такими, як “душа”, “сумління”, “пам´ять”, “знання”, “досвід”, “інтелект”, “розум” тощо. Стосовно понять “пам´ять”, “інтелект”, “розум” можна зазначити, що з їх допомогою (як і з допомогою інших психологічних понять) у людини формується свідомість. Знання та досвід теж мають велике значення для формування свідомості людини. Звичайно, існує й самосвідомість як вища форма свідомості. Відомо, що самосвідомість випливає зі свідомості. Зрозуміло, що самосвідомість породжує індивідуальну свідомість. Дослідники по-різному підходять до визначення правосвідомості. Більшість авторів вважають, що правосвідомість - це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, у яких виявляється ставлення до дійсного або бажаного права як до справедливого чи несправедливого і до дій людей як до правомірних чи неправомірних. В. Котюк зазначає, що правосвідомість особистості — це така форма відображення правових явищ, яка включає психічні, інтелектуальні, емоційні й вольові процеси та стани. Можна по-іншому підійти до визначення правосвідомості, зокрема через інформацію. Отже, правосвідомість ґрунтується на інформації, яку юрист повинен усвідомити. Йдеться про матеріальну форму одержання, використання, поширення та зберігання інформації юристом, що становить певну систему. Саме завдяки їй юрист реалізує своє ставлення до правової дійсності, до права взагалі. Інформаційна діяльність юриста має відбуватись у правовому полі. Правове поле чинить значний вплив на правосвідомість юриста, особливо коли воно посилюється прийнятими новими законами. Професійна правосвідомість є структурним елементом суспільної правосвідомості. для різних юридичних спеціальностей правосвідомість є різною, вона відзначається індивідуальністю й неповторністю. Деонтологічна правосвідомість передбачає передусім усвідомлення юристом свого призначення і власної соціальної й моральної відповідальності. Деонтологічна правосвідомість - це інтелектуальна власність юриста, оскільки вона пов´язана з інтелектом та моральними принципами; це конкретизація його правосвідомості, що відповідає одній із функцій юридичної деонтології. Деонтологічна правосвідомість юриста є результатом його загальної правосвідомості, її конкретним критерієм. деонтологічна правосвідомість юриста — це результат його правосвідомості, сформований під впливом правової інформаційної культури, при виконанні службового обов´язку. Формування загальної правосвідомості передбачає дві стадії: теоретичну і практичну. На першій стадії у юриста формується теоретична правосвідомість. На другій під впливом професійної соціалізації у процесі практичної діяльності виникає практична правосвідомість. Виходячи зі змісту юридичної деонтології, деонтологічна правосвідомість має три стадії готовності: неочікувано раптову, очікувано раптову і постійну. Вияв деонтологічної правосвідомості - це своєрідний “вибух” діяльності юриста, дія мозку з використанням великої енергії. Професіоналізм юриста зумовлює відповідну правосвідомість, здатність фахово розв´язувати правові проблеми на користь громадян, з метою встановлення правової істини. Відомо, що деонтологічна правосвідомість виявляється в усіх видах юридичної діяльності. Науковці здебільшого пов´язують правосвідомість із правовою культурою, зокрема вказуючи, що правова культура особи - це перш за все певний рівень (стан), сукупність характеристик її правосвідомості. Аналізуючи поняття “правосвідомість”, треба враховувати мораль як основу права, адже вона більш якісно, ніж право, впливає на формування правосвідомості юриста. право і мораль - важливі елементи людської культури. Правове життя суспільства не може розвиватися поза моральними категоріями гуманізму й соціальної справедливості, сумління й честі, добра й людської гідності. Загальна теорія права, як відомо, вивчає основні його принципи: повновладдя народу; розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову; відповідальність держави перед людиною та суспільством і навпаки - людини перед державою; верховенство права Конституції над усіма законами і підзаконними нормативними актами; законність, демократизм, справедливість, гуманізм, “дозволеність лише того, що визначене законом” (мораль і моральна основа права безпосередньо позначається на правосвідомості юриста. принцип цілеспрямованості вказує, що правосвідомість має певну мету, на яку спрямовані зусилля юриста. Юрист повинен керуватися і такими принципами, як емпіричність, інтуїтивність, ймовірність, евристичність, новизна. Важливу функцію виконує такий принцип правосвідомості, як самодисципліна. Щоб глибше зрозуміти сутність правової свідомості юриста, треба розглянути функції, які вона виконує у процесі застосування правових норм. Функціями правосвідомості юриста є: формування індивідуальної правової концепції юриста; формування почуття правової справедливості; забезпечення свободи прийняття рішень; реалізація внутрішнього імперативу службового обов´язку юриста; формування професійно-юридичної думки; застереження від правового нігілізму; активізація інтелектуальної діяльності; виявлення особистих професійно-моральних якостей правника. Ці функції правосвідомості цілком відповідають функціям деонтологічної правосвідомості юриста.