- •1. Світогляд, його структура та функції(пізнавальна, соціальна, практична)
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду.
- •3. Предмет філософії(світ, людина, культура, Бог). Історична зміна предмету філософії.
- •4. Специфіка філософського знання(на відміну від міфу, теології, науки, мистецтва, ідеології). Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •5. Структура філософського знання(онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та її головні проблеми.
- •6. Методи та функції філософії
- •7. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності. Особливості «наук про природу» та «наук про дух».
- •8. Пізнання як предмет філософського аналізу
- •9. Структура пізнання(предмет,суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •10. Чуттєве(відчуття, сприйняття, уявлення, уява) і раціональне(поняття, судження, умовивід) пізнання. Ірраціоналізм.
- •11.Види інтуїції: чуттєва, емоційна, інтелектуальна, містична. Інтуїція в системі пізнання.
- •13.Проблема істини: її властивості(абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
- •14.Концепції істини в філософії(кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська). Обєктивна істина та історична правда.
- •15. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •16. Проблема буття та сущого у філософії. Концепція буття (матеріостична, ідеологічна, неокласична)
- •17. Основні сфери буття світу (матеріальне, органічне, соціальне, психічне, ідеальне)
- •18. Поняття світу (історичне, наукове, філософське) та підстави його існування (натуралістично-об’єктивістське, культурологічно - суб’єктивістське тлумачення).
- •19. Основні категорії онтології: сутність-явище, простір-час, причина-наслідок.
- •20. Субстанційні та не субстанційні моделі світу..
- •21. Матеріальне буття та його форми: субстанційний та реляційний підходи.
- •22. Культурно-історичний та соціально-історичний час та простір.
- •23. Свідомість: сутність, специфіка (відмінність від тварини та комп’ютера), функції (пізнавальна, ціннісна, практична).
- •24. Підходи до вивчення (натуралістичний, феноменологічний) та концепції свідомості (індивідуалістичні, колективістські).
- •25. Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення свідомості.
- •26. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм)
- •27. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, пам'ять. Психічне та ідеальне.
- •28. Структура свідомості: компонентний та рівневий вияви.
- •29. Свідомість і мова
- •30. Самосвідомість та самопізнання людини
- •31. Форми суспільної свідомості (політична, правова, естетична, моральна, релігійна)
- •32. Проблема людини та її виникнення
- •33. Проблема сутності людини у філософії,людське існування та екзистенція.
- •34. Взаємодія біологічного, соціального, духовного, психічного в людині.
- •35. Співвідношення понять людина – індивід – індивідуальність – особистість.
- •36.Поняття практики і досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •37. Взаємовідношення свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •38 Філософське поняття, ознаки та функції культури.
- •39. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури .
- •40.Поняття цінностей та їх види. Проблема справжніх і несправжніх цінностей.
- •41. Концепції цінностей: Об’єктивіські,суб’єктивіські, інтегративні.
- •42. Класифікація та функції цінностей.
- •43.Поняття суспільства. Структура суспільства.
- •44.Поняття суб’єкта суспільного розвитку:рід, плем’я,народність,народ,нація,етнос.
- •45.Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільства
- •46.Закони та рушійні сили історії,проблема сенсу історії. Історичний процес.
- •47.Проблема періодизації людської історії:формаційний,цивілізаційний підходи.
- •48.Сучасні глобальні проблеми людства (екологічна,економічна,демографічна).Перспективи людства.
- •49.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •50. Досократичний період античної філософії
- •51. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа
- •52. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія
- •53. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
- •54. Елліністична філософія (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм)
- •55. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії
- •56. Середньовічна патристика: бл. Аврелій Августин, східні отці церкви (віра і розум, філософія і теологія)
- •57. Середньовічна схоластика (віра і розум, філософія, проблема універсалій)
- •58. Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •59. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження
- •60. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •61. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
- •62. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф.Бекон, т.Гоббс, д.Локк)
- •63. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р.Декарт, б.Спіноза, т.Лейбніц)
- •64. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д.Юм та д.Берклі)
- •65. Концепції «природного пава», «суспільного договору», «громадського суспільства», «правової держави» в філософії французького Просвітництва (ж.Ж.Руссо, ш.Монтескє)
- •66. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель)
- •67. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта
- •68. Напрямки, тенденції (сцієнтистські та ірраціоналістичні) та представники сучасної некласичної філософії хіх-хХст.
- •69. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізмі
- •70. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі
- •71. Класичний психоаналіз з.Фрейда і неофрейдизм к.Юнга та е.Фромма про будову психіки та природу людини
- •72. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •73. Сучасна феноменологія та герменевтика
- •74. Особливості української філософії XIV-xviiIст. Києво-Могилянська академія
- •75. «Філософія серця», самопізнання, вчення про три світи у Григорія Сковороди.
- •76. Філософія постмодернізму.
- •78. Особливості української філософії 14-18 століття,
- •79.Філософія національної ідеї.
44.Поняття суб’єкта суспільного розвитку:рід, плем’я,народність,народ,нація,етнос.
Суб'єктом суспільного розвитку є особистість, що виступає як соціальний вияв кожної людини, виражений у конкретній індивідуальній характеристиці. Найглибші витоки ролі особистості у суспільстві закладені в її суспільній природі. А це означає, що всі проблеми суспільства, його об'єктивні потреби, можливості розвитку, його перспективи і цілі в кінцевому результаті живуть, функціонують не в якійсь своїй абстрактній самостійності, а саме як "переплавлені" в реальні індивідуально-конкретні потреби, інтереси, турботи, цілі кожної особистості, кожної індивідуальності.
Важлива роль у життєдіяльності суспільства належить соціально-етнічним спільнотам. Різноманітні соціально-етнічні спільноти як суб'єкти суспільних, зокрема національних та міжнаціональних відносин, надають їм особливої своєрідності, неповторності, збагачуючи загальний процес розвитку етносуспільного буття, соціуму загалом.
У загальному вигляді етносуспільні відносини можна характеризувати як взаємовідносини людей, що належать до різних соціально-етнічних спільнот, тобто більш-менш стійких історично сформованих угруповань людей. Етносуспільні процеси мають глобальний характер.
Історично першою соціально-етнічною формою спільності людей є рід. Протягом усієї історії первісного суспільства домінуючими були кровнородинні зв'язки. Рід якраз і є формою спільності людей, що заснована на кровнородинних зв'язках і веде своє походження по одній лінії - материнській (у період матріархату) чи батьківській (у період патріархату), має спільну мову, спільні звички, релігійні вірування та деякі елементи первісної культури. Рід як соціальна спільність людей виникає з первісного людського стада і є результатом розвитку суспільства, його продуктивних сил, зокрема форм суспільної організації людей.
Родовий устрій характеризується такими рисами, як первісний колективізм, панування суспільної власності, відсутність приватної власності,
моногамної сім'ї, майнової та соціальної диференціації. Родовій організації життя людей були також властиві родові культи, зокрема культ вождя, фетишизм, анімізм (віра в існування душ і духів), тотемізм (одна з первісних форм релігійних вірувань, для якої характерна віра в спільне походження і кровну спорідненість між даною групою людей (родом) і певним видом тварин, рослин). '.Чисельність родової общини була незначною - не перевищувала 30-50 чоловік.
Плем 'я, таким чином, утворюється з сукупності близьких одна одній родових общин, як правило, з певної кількості пов'язаних шлюбними відносинами родів. Плем'я - це відносно стала спільність людей, що характеризується кровнородинними відносинами, певною спільністю співплеменників, єдиною мовою, племінною самосвідомістю, спільними елементами первісної культури. В основі даної спільності лежить колективна власність на землю і загальна праця, яка і робила члена племені співволодарем власності.
Народність - це соціально-етнічна спільність людей, що характеризується спільністю території, єдиною мовою (поряд із існуванням різних діалектів племен, що входять у народність), елементами єдиної культури. Кожна народність має також свій побутовий спосіб (уклад) життя, свої види господарської діяльності, свої обряди, традиції, свою збірну назву. Народності утворювались як на основі розкладу первісного устрою і заміни йогоирабовласницьким (наприклад, у Римі, Стародавньому Єгипті), так і на базі переходу від первісного до феодального суспільства в тих країнах, яким рабовласницький лад не був властивий (наприклад, в Україні, Росії).
Нація (лат. natio — народ) — духовно-соціальний різновид стійкої людської спільності, що склалась історично на певній території і характеризується глибоким внутрішнім відчуттям, самоусвідомленням власної належності до певної етнічної групи та спільністю мови, культури, побуту й звичаїв, історичних переживань, психічного складу, антропологічних особливостей, економічних інтересів у творенні матеріальних цінностей, території («життєвого простору).
Етнос — усталена спільнота людей, що склалася а результаті природного розвитку на основі специфічних стереотипів свідомості і поведінки. Етнос існує як стійка система, яка протиставляє себе усім іншим аналогічним колективам людей за принципом „ми — не ми”, „свої — чужі”. Етноси завжди мають спільність поведінкових рис, які передаються від покоління до покоління і виробляються в процесі адаптації людей в етнічному і ландшафтному середовищі, утворюючи стереотип поведінки етносу. Цей стереотип є фундаментом етнічної традиції, яка включає світоглядні й культурні засади, форми співжиття та господарства — неповторні у кожному етносі.
Під "народом" розуміється співтовариство з єдиною історією, мовою, однаковими культурними характеристиками, члени якого розділяють ідею, що вони пов'язані один з одним і що вони відрізняються від інших груп своєю своєрідністю. Сучасне міжнародне право цілеспрямовано підтверджує, що право на самовизначення належить народам, а не націям, державам або меншостям. Повний збіг народу, нації і домінуючої групи населення рідко зустрічається в більшості країн, і будь-яка спроба наблизитися до цього спричиняє за собою ризик масових порушень прав людини і меншостей.