35. Співвідношення понять людина – індивід – індивідуальність – особистість.

Вивчення особистості допомагає окреслити підходи до з’ясування причини поведінки, що мають своїм джерелом взаємозв’язки суспільства і людини. Знання цих питань допомагає розв’язати задачу про те, як сприяти максимальному виявленню можливостей людини, її сил на користь суспільства.

Людина - це жива істота, яка володіє мовленням, свідомістю, здатна створити знаряддя і користуватись ними у спільній праці. Це вид “гомо сапіенс”, система ознак, що відрізняє людину від інших видів живих істот.

Індивід – це окремий представник виду, якому властиві і загальні, і одиничні, і неповторні якості.

Індивідуальність – це сукупність особливостей, що відрізняють одну людину від інших. Цей термін підкреслює, об’єднує неповторні риси людини. До особистісних властивостей з усієї різноманітності рис людини, відносять ті, які обумовлюють суспільну поведінку або діяльність. Це, в першу чергу, мотиви і задачі, які людина ставить, риси характеру, що обумовлюють вчинки, здібності, які забезпечують придатність людини до суспільно корисної праці. Індивідом але не особистістю і не індивідуальністю, можна назвати і немовля, і розумово відсталу людину, і людину, яка зростала поза суспільством (вовчі діти).

Індивідуальність – 1) сторона особистості, що фіксує її унікальність, цінність для суспільства, її своєрідність. 2) це вищий рівень розвитку індивіда, як особистості.

Слово особистість застосовується до людини лише з певного етапу її розвитку. Ознаки появи особистості: підпорядкування мотивів, “я сам”, довільна поведінка. Особистість – система властивостей, яку набуває індивід у предметній діяльності і спілкуванні, що характеризує його з боку включення у суспільні відносини.

36.Поняття практики і досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.

Діяльність Діяльність - форма активного, творчого ставлення людини до оточуючого світу та самої себе з метою таких змін, перетворень, які б полегшували і прикрашували її життя. Розрізняють виробничо-матеріальну, виробничо-духовну, трудову (праця), нетрудову форми діяльності. Залежно від прикладання творчості - продуктивну і непродуктивну (відтворення відомого). Діяльність - спосіб буття людини та суспільно-історичного процесу. Вона характеризується доцільністю, предметністю, універсальністю, творчістю, соціальністю. Її внутрішніми механізмами є опредмечування і розпредмечування. Соціально-психологічними моментами діяльності є потреби, мотиви, цілі, задачі, операції, дії. Діяльність - основна умова і спосіб розвитку суспільства. Праця – конкретна діяльність, яка має метою зміну оточуючого, його перетворення, відчутний продуктивний результат, створення засобів виробництва та їх використання. Кожна праця – діяльність, але не кожна діяльність праця. Практика Практика є одним із видів діяльності. І визначається вона як матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини з метою освоєння матеріального перетворення природи суспільств і самої себе. Практика - основа і рушійна сила суспільства і пізнання. Практика включає в себе всі види чуттєво-предметної діяльності людини - виробничу, пізнавальну, політичну, соціальну, педагогічну, художньо-мистецьку, адміністративну тощо. Практика - сукупна діяльність людини і людства, вона виступає як досвід. Життя людини завжди практичне, бо має справу з предметними діями. Практика - фундаментальна категорія марксистської філософії. Гуссерль розуміє під практикою сукупність свідомих дій, спрямованих на зміну речей і перетворення соціального життя. Практика - основа всіх інших форм життєдіяльності людини. Щоб їсти, пити, мати житло і одяг людина приречена активно ставитись до дійсності, обробляти її та переробляти відповідно до своїх потреб, в першу чергу матеріальних. Практика людини обмежена соціально-історично (вона залежить від знань, техніки, технології і біології (органи чуття людини обмежені). Сенсорний досвід суб'єкта завжди обмежений. Людина ніколи повністю не знає сутності речей, їх властивостей. Існує суперечність між конечним обсягом мозку і безконечністю Всесвіту. Все це також обмежує практику. На практику впливають клімат, середовище, світогляд, ширина і глибина знань. Виробнича практика обробляє і змінює природні речі, явища, процеси, створюючи засоби праці, продукти життєдіяльності. Суспільно-політична практика змінює суспільство. Виховна і навчальна практика змінює і формує людину.