23. Свідомість: сутність, специфіка (відмінність від тварини та комп’ютера), функції (пізнавальна, ціннісна, практична).

Свідомість - вища, специфічно людська форма саморегуляції взаємовідносин з світом (зовнішнім і внутрішнім) - природою, суспільством, іншими людьми, самим собою, яка полягає у створенні та використанні ідеальних образів світу за допомогою розумових, емоційних, вольових процесів у їх єдності і одночасно у наданні ідеальним образам певного змісту за допомогою процедур рефлексії і самосвідомості, у виробленні певного ставлення до світу - раціонального, емоційного, морального і естетичного.

Свідомість має складний комплекс передумов виникнення і розвитку: біологічних (розвиток нервової системи і психіки), суспільно-історичних (розвиток суспільства і культури, у якій зафіксовані форми і засоби практичної і духовної діяльності, спілкування) і індивідуальні (формування внутрішнього Я, власний життєвий досвід).

Передусім слід зазначити, що свідомість виявляє, репрезентує себе двома способами: зовнішньо — у вчинках і словах людей та внутрішньо — через безпосереднє спостереження за власними актами свідомості, у рефлексії.

Зовнішньо (об'єктивно) свідомість виявляється в особливому, відмінному від тваринного, відношенні людини до світу і до інших людей.

Багатьма експериментами дослідників було показано, що вищою твариною властиве лише практичне ("ручне", по Павлову) мислення. Лише в процесі орієнтовного маніпулювання мавпа здатна вирішити те або інше ситуативне завдання і навіть створити "знаряддя". Абстрактні способи мислення ще не спостерігав у мавп жоден дослідник, що будь-коли вивчав психіку тварин. Тварина може діяти лише в межах наочний сприйманій ситуації, воно не може вийти за її межі, абстрагуватися від неї і засвоїти відвернутий принцип. Тварина - раб безпосередньо сприйманої ситуації.

Поведінка людини характеризується здатністю абстрагуватися (відволікатися) від даної конкретної ситуації і передбачати наслідки, які можуть виникнути у зв'язку з цією ситуацією. Так, моряки починають екстрено лагодити невелику пробоїну в судні, а льотчик шукає найближчий аеродром, якщо у нього залишилося мало горючого. Люди зовсім не раби даної ситуації, вони здатні передбачати майбутнє.

Таким чином, конкретне, практичне мислення тварин підпорядковує їх безпосередньому враженню від даної ситуації, здібність людини до абстрактного мислення усуває його безпосередню залежність від даної ситуації. Людина здатна відображати не лише безпосередні дії середовища, але і ті, які його чекають. Людина здатна поступати відповідно пізнаній необхідності - свідомо. Це перша істотна відмінність психіки людини від психіки тварини.

24. Підходи до вивчення (натуралістичний, феноменологічний) та концепції свідомості (індивідуалістичні, колективістські).

Термін феноменологія утворено з двох понять - феномен і логос, що мають грецьке походження. Логос перекладається як вчення. Розкриття змісту поняття феномен вимагає особливої уваги. Його не можна тлумачити як «явище», а швидше співвідноситься з поняттям сутність і, водночас, протистоїть йому. Феномен - це те, що себе-у-самому-себе-показує, самопроявляється, самодемонструє себе. Отже, феноменологію дослівно можна перекласти: вчення про феномени. Об'єктивний ідеалізм виходить за межі індивідуальної свідомості. Свідомість виступає тут як самостійна суть, що не залежить від матерії, розглядаються існуючі форми суспільної свідомості, об'єктивино-ідеалістична теорія яких у найбільш послідовному і розгорнутому вигляді є у філософії Георга Гегеля. Такий підхід має ряд переваг - суб'єктивно-ідеалістичного. По-перше, свідомість розглядається вже не просто як властивість індивідів, а як суспільно-історичне явище. По-друге, свідомість розуміється як цілісна система, що безперервно розвивається. По-третє, свідомість розуміється як активно діючий творчий процес. Усі три моменти мають важливе теоретичне значення для розкриття сутності свідомості, виявляють її діяльно-творчий і конкретно-історичиий характер. Але взаємозв'язок свідомості і контексту, в якому свідомість формується і розвивається, залишається не розкритим.

Філософію, яка пояснює реальність і свідомість як природний процес, що пізнається в об'єктивно-значущій формі, Е. Гуссерль називає натуралізм.

«Натураліст учить, проповідує, моралізує, реформує. Але він заперечує саме те, що за самим своїм смислом передбачає кожна проповідь, кожна вимога як такі. Безглуздість у нього не відкрита, а прихована для нього самого, і полягає в тому, гир вона натуралізує розум».

Наслідування природно наукового зразка, для якого тільки просторово-часовий тілесний світ є природою, означає неминучу натуралізацію свідомості При такому підході до свідомості втрачається найголовніше - міжсуб'єктні зв'язки. Вони визначають сутність свідомості і є недосяжними для експериментального дослідження, на яке спираються фактуальні науки.

Концепції свідомості, що існували в історії філософії, умовно можна поділити на два типи: індивідуалістські та колективістські.

Індивідуалістські розглядали як вихідне (абсолютне) свідомість окремого індивіда, а суспільні форми свідомості (форми культури) — мораль, релігію, мистецтво, право — як похідне, таке, що створене індивідуальною свідомістю.

Колективістські концепції, навпаки, вихідним вважали суспільні форми свідомості, наявну культуру, а індивідуальну свідомість розглядали як щось похідне. До індивідуалістичних концепцій схилялися філософи Нового часу (як емпірики, так і раціоналісти), а також І. Кант, позитивісти, представники філософії життя, феноменології. Колективістська традиція яскраво представлена у Гегеля і Маркса.

Щодо ідеологічної орієнтації колективістська традиція тяжіла до тоталітаризму (підпорядкування особи загалу), а індивідуалістська — до лібералізму, коли загальне розуміють як суму інтересів індивідів.