- •1. Світогляд, його структура та функції(пізнавальна, соціальна, практична)
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду.
- •3. Предмет філософії(світ, людина, культура, Бог). Історична зміна предмету філософії.
- •4. Специфіка філософського знання(на відміну від міфу, теології, науки, мистецтва, ідеології). Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •5. Структура філософського знання(онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та її головні проблеми.
- •6. Методи та функції філософії
- •7. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності. Особливості «наук про природу» та «наук про дух».
- •8. Пізнання як предмет філософського аналізу
- •9. Структура пізнання(предмет,суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •10. Чуттєве(відчуття, сприйняття, уявлення, уява) і раціональне(поняття, судження, умовивід) пізнання. Ірраціоналізм.
- •11.Види інтуїції: чуттєва, емоційна, інтелектуальна, містична. Інтуїція в системі пізнання.
- •13.Проблема істини: її властивості(абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
- •14.Концепції істини в філософії(кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська). Обєктивна істина та історична правда.
- •15. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •16. Проблема буття та сущого у філософії. Концепція буття (матеріостична, ідеологічна, неокласична)
- •17. Основні сфери буття світу (матеріальне, органічне, соціальне, психічне, ідеальне)
- •18. Поняття світу (історичне, наукове, філософське) та підстави його існування (натуралістично-об’єктивістське, культурологічно - суб’єктивістське тлумачення).
- •19. Основні категорії онтології: сутність-явище, простір-час, причина-наслідок.
- •20. Субстанційні та не субстанційні моделі світу..
- •21. Матеріальне буття та його форми: субстанційний та реляційний підходи.
- •22. Культурно-історичний та соціально-історичний час та простір.
- •23. Свідомість: сутність, специфіка (відмінність від тварини та комп’ютера), функції (пізнавальна, ціннісна, практична).
- •24. Підходи до вивчення (натуралістичний, феноменологічний) та концепції свідомості (індивідуалістичні, колективістські).
- •25. Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення свідомості.
- •26. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм)
- •27. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, пам'ять. Психічне та ідеальне.
- •28. Структура свідомості: компонентний та рівневий вияви.
- •29. Свідомість і мова
- •30. Самосвідомість та самопізнання людини
- •31. Форми суспільної свідомості (політична, правова, естетична, моральна, релігійна)
- •32. Проблема людини та її виникнення
- •33. Проблема сутності людини у філософії,людське існування та екзистенція.
- •34. Взаємодія біологічного, соціального, духовного, психічного в людині.
- •35. Співвідношення понять людина – індивід – індивідуальність – особистість.
- •36.Поняття практики і досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •37. Взаємовідношення свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •38 Філософське поняття, ознаки та функції культури.
- •39. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури .
- •40.Поняття цінностей та їх види. Проблема справжніх і несправжніх цінностей.
- •41. Концепції цінностей: Об’єктивіські,суб’єктивіські, інтегративні.
- •42. Класифікація та функції цінностей.
- •43.Поняття суспільства. Структура суспільства.
- •44.Поняття суб’єкта суспільного розвитку:рід, плем’я,народність,народ,нація,етнос.
- •45.Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільства
- •46.Закони та рушійні сили історії,проблема сенсу історії. Історичний процес.
- •47.Проблема періодизації людської історії:формаційний,цивілізаційний підходи.
- •48.Сучасні глобальні проблеми людства (екологічна,економічна,демографічна).Перспективи людства.
- •49.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •50. Досократичний період античної філософії
- •51. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа
- •52. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія
- •53. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
- •54. Елліністична філософія (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм)
- •55. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії
- •56. Середньовічна патристика: бл. Аврелій Августин, східні отці церкви (віра і розум, філософія і теологія)
- •57. Середньовічна схоластика (віра і розум, філософія, проблема універсалій)
- •58. Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •59. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження
- •60. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •61. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
- •62. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф.Бекон, т.Гоббс, д.Локк)
- •63. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р.Декарт, б.Спіноза, т.Лейбніц)
- •64. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д.Юм та д.Берклі)
- •65. Концепції «природного пава», «суспільного договору», «громадського суспільства», «правової держави» в філософії французького Просвітництва (ж.Ж.Руссо, ш.Монтескє)
- •66. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель)
- •67. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта
- •68. Напрямки, тенденції (сцієнтистські та ірраціоналістичні) та представники сучасної некласичної філософії хіх-хХст.
- •69. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізмі
- •70. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі
- •71. Класичний психоаналіз з.Фрейда і неофрейдизм к.Юнга та е.Фромма про будову психіки та природу людини
- •72. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •73. Сучасна феноменологія та герменевтика
- •74. Особливості української філософії XIV-xviiIст. Києво-Могилянська академія
- •75. «Філософія серця», самопізнання, вчення про три світи у Григорія Сковороди.
- •76. Філософія постмодернізму.
- •78. Особливості української філософії 14-18 століття,
- •79.Філософія національної ідеї.
13.Проблема істини: її властивості(абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
Проблема істини є однією з центральних у гносеології. Це зумовлено тим, що складний і суперечливий характер пізнання дійсності висуває проблему оцінки знань з точки зору їх адекватності чи неадекватності змісту відповідних об'єктів. Істина і хиба — основні характеристики відношення пізнавального образу до об'єкта пізнання.
Головною метою процесу пізнання є глибоке проникнення людського розуму в сутність предметів і явищ, тобто осягнення істини.
Істина — це адекватне відображення в свідомості людини об'єктивної реальності.
Основними характеристиками істини є її об'єктивність за змістом, відносність і абсолютність, конкретність і зв'язок з практикою.
Об'єктивною істиною є такий зміст людських знань, який не залежить від суб'єкта, тобто не залежить ні від людини, ні від людства.
Істину прийнято (починаючи від Гегеля) розглядати як складний, внутрішньо суперечний процес, що перебуває в постійному переборенні заблуджень. Наука — це комора готових і вичерпних істин, а процес їх досягнення — це рух від знань неточних, приблизних до знань дедалі точніших і визначені-ших. Тому істину і вважають відносною. Це означає, що мислення відображає об'єкт не повністю, а в певних межах, відношеннях, умовах, які постійно змінюються. До того ж кожен об'єкт має безліч властивостей, зв'язків тощо. Як відомо, теорії, що передували сучасним, тлумачаться вченими в системі найновіших досягнень науки як відносні істини.
Разом з тим не можна абсолютизувати відносність людських знань, бо це веде до релятивізму.
У міру прогресу пізнання людство дедалі більше і більше переборює відносність істини, хоча, зрозуміло, і не може досягти абсолютної адекватності знань об'єктивній дійсності.
У кожній відносній істині, оскільки вона об'єктивна, міститься момент абсолютної істини. Абсолютна істина — це таке знання, що є тотожним за змістом відповідному об'єктивному аналогу і не може бути спростованим при подальшому розвитку пізнання. Вона є результатом пізнання окремих сторін предметів, що вивчаються; завершеним знанням певних аспектів дійсності; тим змістом відносних істин, який зберігається в процесі подальшого пізнання. Під абсолютною істиною розуміють і повне знання про світ, тобто ідеал пізнання, до якого прямує людство. Абсолютна істина складається іздіалектичної.суми (нескінченної суми!) відносних істин.
Суттєвим для наукової теорії пізнання є визнання конкретної істини. Істина завжди конкретна, абстрактної істини немає. Це означає, що істина перебуває у зв'язку з тими умовами, в яких знаходиться об'єкт пізнання, відображає чітко визначені сторони цього об'єкта та ін. Вищий рівень конкретності істини полягає у всебічному пізнанні об'єкта із врахуванням усіх істотних моментів у їх діалектичному взаємозв'язку на відміну від механістичного підходу чи еклектичного змішування всіх сторін і ознак пізнаваних явищ.
Оскільки істина виражається в логічних формах (судженнях, умовиводах), то доводиться говорити про конкретність суджень, умовиводів, міркувань.
Іноді говорять про ''вічні'' істини. Проте ці істини є такими лише в певних межах, зокрема в розумінні застосування їх до обмеженої предметної сфери, кордони якої можуть у подальшому розсовуватися чи звужуватися. Розвитоктаких істин відбувається шляхом включення у відповідні судження (якими виражаються ці істини) повніших і точніших вказівок на необхідні умови їх істинності. Твердження про об'єктивність і конкретність істини, єдність відносної й абсолютної істин підтверджується всією історією науки і практики.