- •1. Світогляд, його структура та функції(пізнавальна, соціальна, практична)
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду.
- •3. Предмет філософії(світ, людина, культура, Бог). Історична зміна предмету філософії.
- •4. Специфіка філософського знання(на відміну від міфу, теології, науки, мистецтва, ідеології). Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •5. Структура філософського знання(онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та її головні проблеми.
- •6. Методи та функції філософії
- •7. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності. Особливості «наук про природу» та «наук про дух».
- •8. Пізнання як предмет філософського аналізу
- •9. Структура пізнання(предмет,суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •10. Чуттєве(відчуття, сприйняття, уявлення, уява) і раціональне(поняття, судження, умовивід) пізнання. Ірраціоналізм.
- •11.Види інтуїції: чуттєва, емоційна, інтелектуальна, містична. Інтуїція в системі пізнання.
- •13.Проблема істини: її властивості(абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
- •14.Концепції істини в філософії(кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська). Обєктивна істина та історична правда.
- •15. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •16. Проблема буття та сущого у філософії. Концепція буття (матеріостична, ідеологічна, неокласична)
- •17. Основні сфери буття світу (матеріальне, органічне, соціальне, психічне, ідеальне)
- •18. Поняття світу (історичне, наукове, філософське) та підстави його існування (натуралістично-об’єктивістське, культурологічно - суб’єктивістське тлумачення).
- •19. Основні категорії онтології: сутність-явище, простір-час, причина-наслідок.
- •20. Субстанційні та не субстанційні моделі світу..
- •21. Матеріальне буття та його форми: субстанційний та реляційний підходи.
- •22. Культурно-історичний та соціально-історичний час та простір.
- •23. Свідомість: сутність, специфіка (відмінність від тварини та комп’ютера), функції (пізнавальна, ціннісна, практична).
- •24. Підходи до вивчення (натуралістичний, феноменологічний) та концепції свідомості (індивідуалістичні, колективістські).
- •25. Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення свідомості.
- •26. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм)
- •27. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, пам'ять. Психічне та ідеальне.
- •28. Структура свідомості: компонентний та рівневий вияви.
- •29. Свідомість і мова
- •30. Самосвідомість та самопізнання людини
- •31. Форми суспільної свідомості (політична, правова, естетична, моральна, релігійна)
- •32. Проблема людини та її виникнення
- •33. Проблема сутності людини у філософії,людське існування та екзистенція.
- •34. Взаємодія біологічного, соціального, духовного, психічного в людині.
- •35. Співвідношення понять людина – індивід – індивідуальність – особистість.
- •36.Поняття практики і досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •37. Взаємовідношення свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •38 Філософське поняття, ознаки та функції культури.
- •39. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури .
- •40.Поняття цінностей та їх види. Проблема справжніх і несправжніх цінностей.
- •41. Концепції цінностей: Об’єктивіські,суб’єктивіські, інтегративні.
- •42. Класифікація та функції цінностей.
- •43.Поняття суспільства. Структура суспільства.
- •44.Поняття суб’єкта суспільного розвитку:рід, плем’я,народність,народ,нація,етнос.
- •45.Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільства
- •46.Закони та рушійні сили історії,проблема сенсу історії. Історичний процес.
- •47.Проблема періодизації людської історії:формаційний,цивілізаційний підходи.
- •48.Сучасні глобальні проблеми людства (екологічна,економічна,демографічна).Перспективи людства.
- •49.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •50. Досократичний період античної філософії
- •51. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа
- •52. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія
- •53. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
- •54. Елліністична філософія (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм)
- •55. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії
- •56. Середньовічна патристика: бл. Аврелій Августин, східні отці церкви (віра і розум, філософія і теологія)
- •57. Середньовічна схоластика (віра і розум, філософія, проблема універсалій)
- •58. Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •59. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження
- •60. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •61. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
- •62. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф.Бекон, т.Гоббс, д.Локк)
- •63. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р.Декарт, б.Спіноза, т.Лейбніц)
- •64. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д.Юм та д.Берклі)
- •65. Концепції «природного пава», «суспільного договору», «громадського суспільства», «правової держави» в філософії французького Просвітництва (ж.Ж.Руссо, ш.Монтескє)
- •66. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель)
- •67. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта
- •68. Напрямки, тенденції (сцієнтистські та ірраціоналістичні) та представники сучасної некласичної філософії хіх-хХст.
- •69. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізмі
- •70. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі
- •71. Класичний психоаналіз з.Фрейда і неофрейдизм к.Юнга та е.Фромма про будову психіки та природу людини
- •72. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •73. Сучасна феноменологія та герменевтика
- •74. Особливості української філософії XIV-xviiIст. Києво-Могилянська академія
- •75. «Філософія серця», самопізнання, вчення про три світи у Григорія Сковороди.
- •76. Філософія постмодернізму.
- •78. Особливості української філософії 14-18 століття,
- •79.Філософія національної ідеї.
63. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р.Декарт, б.Спіноза, т.Лейбніц)
Раціоналізм (лат. rationalis — розумний) — філософський напрям, який визнає центральну роль в пізнанні розуму, мислення. Його прихильники стверджували, що всезагальний характер ідей можна вивести лише з розуму (з логіки мислення, його категоріальної структури). Основоположником протилежного раціоналістичного напрямку був французький філософ Рене Декорт, латинізоване ім'я — Ренатус Картезіус (1596—1650).
Основні погляди викладені у працях: "Міркування про метод" (1637), "Роздуми про першу філософію" (1641), "Начала філософії" (1644), "Пристрасті душі" (1649). Як і Ф.Бекон, Р.Декарт підкреслює практичне значення науки як знаряддяпрогресу. Проте свою методологію він будує на принципах раціоналістичної дедукції, а експеримент визнає лише як передумову пізнання, що має підпорядковуватись раціональноматематичному мисленню. Суть свого дедуктивного методу Декарт сформулював у відомих чотирьох правилах. У першому йдеться про вихідний пункт наукового пізнання —визначення принципів або начал. У другому правилі формулюється вимога аналітичного вивчення природних явищ. Кожну складну проблему слід ділити на простіші і робити це доти, доки не прийдемо до ясних та очевидних речей. Третє правило вимагає "дотримуватись певного порядку мислення", який полягає в тому, щоб починати з найпростіших і доступних для пізнання предметів і поступово сходити до складніших і важчих. Четверте правило орієнтує на досягнення повноти знання, на послідовність та ретельність дедуктивного виведення і вимагає повного переліку, детального огляду всіх ланок. Важливе місце посідає вчення про субстанцію також у творчості Б.Спінози, яке має пантеїстичний характер. Субстанція, на його думку, єдина, вона є Богом, що співпадає з Природою, а атрибутами її є протяжність та мислення. Субстанція — це єдність Бога і Природи, єдність природи, що
творить, і природи створеної. Бог — це універсальна причина світу, завдяки його нерозривній єдності з Природою. Ще одну концепцію субстанції розробляє відомий вчений енциклопедист, один з найвідоміших філософів Європи кінця XVII — початку XVIII ст. Готфрід Лейбніц (1646—1716). Свою плюралістичну концепцію субстанції він розкриває у працях: "Міркування про метафізику" (1686), "Нові досліди про людське розуміння" (1705), "Теодицея" (1710), "Монадологія" (1714). Центром філософії Г.Лейбніца є вчення про монади як прості неподільні субстанції — монадологія. Лейбніц наголошує, що субстанціймонад безкінечна кількість, вони є носіями сили та активності і мають духовну природу. Кожна монада є самостійною одиницею буття, здатною до активної діяльності. Монада є духовною, оскільки матерія (в філософії XVII ст.) — пасивна, не здатна до саморуху та активної діяльності Монади вічні, вони не виникають і не зникають природним шляхом, а є породженням безперервних "випромінювань божества".
64. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д.Юм та д.Берклі)
Суб'єктивний ідеалізм — напрям у філософії, згідно з яким свідомість людини є творцем об'єктивного світу. Існує сенсуалістичний суб'єктивний ідеалізм (Берклі, Юм, Мах), який розглядає відчуття як суто суб'єктивне переживання, заперечуючи його об'єктивні джерела, і трансцендентальний суб'єктивний ідеалізм (Кант, Фіхте, неоканціанці, феноменологи, екзистенціалісти), згідно з яким категоріальна (чи інша) структура свідомості є схемою конструювання світу.
Берклі Джордж
Берклі стверджував, що не тільки вторинні, а й первинні якості є не що інше, як відчуття (ідеї, за його термінологією). А відчуття існують у свідомості (реально, отже, існують тільки я, душа (мисляча субстанція) і відчуття в мені.) Бути, існувати означає, за Берклі, бути сприйнятим. Він зайняв крайню позицію — заперечив реальні речі як джерело відчуттів, але без цієї позиції він не відкрив би ролі відчуттів у «творенні» речей. Якщо їх ніхто не сприймав за допомогою органів чуття, то вони й не існують. Просторовий і часовий порядок в ідеях (сприйманнях) не можна вивести із свідомості. І Берклі, будучи у злагоді зі своїм релігійним саном, проголошує, що все суще упорядковане і постійно існує як джерело людських сприймань завдяки Богу, який своїм сприйманням задає існування світу. Світ існує, оскільки його сприймає (утримує у своїй свідомості) Бог. Але в цьому світі немає місця субстанції.
У теорії пізнання Берклі постає як інструменталіст. На його думку, оскільки відчуття не є відображенням чогось, що існує за ними, то цим самим фактично знімається проблема істинності. Пізнання зводиться до комбінування ідей, метою якого є зручність, виживання людини. Його філософія — яскравий взірець суб'єктивного ідеалізму, який за вихідне приймає Я, свідомість окремого індивіда, а все суще зводить до фактів свідомості.
ЮМ Девід
У центрі філософських роздумів Юма перебувала проблема людини. Вважаючи, що «всі науки більшою чи меншою мірою мають відношення до людської природи», Юм вважав особливо значущою розробку філософської концепції людини.
У якості ж першооснови покликана виступити теорія пізнання. Людина, згідно Юму, - істота розумна, громадсько-діюча, а також в силу різноманітних потреб схильна до «різних справ і занять. Юм не вважав за необхідне погоджувати побудову теорії пізнання з дослідженням проблеми способів виникнення відчуттів людей, вважаючи це питання долею «анатомів і природничників».
Вихідним пунктом власної моделі теорії пізнання Юм обрав поняття «враження».
«Враження» у Юма - готові, наявні в душі, «всі наші більш живі сприйняття, коли ми чуємо, бачимо, сприймаємо дотиком, любимо, ненавидимо, бажаємо, хочемо». «Для« вражень », - стверджував Юм, -« не існує окремого імені ні в англійській, ані в будь-якому іншому ... мовою ».
Д. Юм послідовніший у суб'єктивізмі, ніж Берклі. Він заперечує не тільки матеріальну, а й духовну субстанції. У зміні вражень, на його думку, немає нічого незмінно тотожного, що можна було б назвати духовною субстанцією, або «Я». Берклі, ввівши Бога як гаранта існування світу, фактично відновив наївний реалізм — звичне переконання в існуванні світу. Юм намагався в межах суб'єктивних відчуттів зробити те, чим, на думку Берклі, відав Бог: упорядкувати в просторово-часових координатах і в причинному зв'язку суб'єктивний світ. Іншими словами, при запереченні об'єктивного джерела відчуттів (ідей, за Берклі, чи вражень, за Юмом) важко пояснити, чому одні враження завжди існують поряд з іншими. Наприклад, людина щоразу бачить одне й те саме, дерево поряд з одним і тим самим будинком -просторовий зв'язок вражень; одні враження (наприклад, темрява) слідують за іншими (захід Сонця) — часовий зв'язок; одне відчуття (вогонь) завжди викликає інше (опік пальця, коли його наблизити до вогню) — причинний зв'язок. Принципи, на основі яких Юм намагається упорядкувати зв'язок між враженнями, він називає асоціативними. Але на запитання, звідки вони походять, чіткої відповіді не дає.