14.Концепції істини в філософії(кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська). Обєктивна істина та історична правда.

У гносеології сформувалися різні трактування істини:

• класична або кореспондентська концепція істини: істина - це відповідність знань дійсності;

• когерентна концепція істини - ця властивість самосогласованності знань;

• прагматична концепція - це корисність знання, її ефективність;

• конвенціалістская концепція істини: істина - це угода, результат конвенції.

Витоки класичної концепції істини сходять до античної філософії. Перші спроби її теоретичного осмислення були зроблені Платоном і Аристотелем.

Ця концепція найчастіше використовується в експериментальної науки.

Когерентна концепція істини зводить питання про істину до проблеми когерентності, ті. до самосогласованності, несуперечності знань.

Існують два основні варіанти когерентної теорії істини. Один з них вводить нове поняття істини як когерентності знань, яке пропонується замість колишнього поняття істини як відповідності знань дійсності. Інший варіант, хоча і зберігає класичну трактування істини, натомість стверджує, що відповідність знань дійсності може бути встановлено тільки через когерентність, яка виступає як критерій істини.

Одним з основоположників першого варіанту когерентної теорії прийнято вважати І. Канта, стверджує, що існує взаємна погодженість, єдність чуттєвого і логічного, які й визначають зміст і сенс істини.

Витоками другого варіанту когерентної теорії, мабуть, можна філософію вважати еліатів. Парменід і Зенон приймали, хоча й неявно, поняття істини як відповідності знань дійсності. Однак вони вважали, що це відповідність може бути засвідчений не шляхом спостережень, що не дають достовірного знання, а лише шляхом логічного встановлення несуперечності знань.

Когерентну концепцію істини в її застосуванні до емпіричним наукам не можна вважати гідним суперником класичної теорії. Вона придбала прихильників в середовищі математиків, які схильні приймати за достовірне і правдоподібне таке нове знання, яке логічно не суперечить і добре узгоджується з уже наявною у нас системою поглядів. Когерентна концепція істини відображає реальні механізми раціональної прийнятності знання. Проте однієї тільки самосогласованності знання явно недостатньо для визнання його дійсним.

Значний внесок у розвиток прагматичної концепції істини внесли прихильники американського прагматизму Дж. Дьюї, У. Джемс Згідно з прагматизму, реальність зовнішнього світу є недоступною для людини, тому що людина безпосередньо має справу тільки зі своєю діяльністю. Тому єдине, що він може встановити, - це не відповідність знань дійсності, а ефективність, практичну корисність знань.

Саме корисність і є основна цінність людських знань, яка гідна називатися істиною, вважає прагматизм.

Концептуальний прагматизм і інструменталізму стверджують що наукові поняття і теорії - лише інструменти успішного вирішення напружених в пізнавальному відношенні ситуацій, або просто інструменти пізнавального освоєння дійсності.

Прагматизм вимагає елімінації абстрактних систем, які грають у сучасній науці важливу роль, позбавлення її від химер умоглядних спекуляцій. Однак цьому тлумаченні істини бракує інтуїтивно відчувається вимоги до істини як адекватного відповідності реальності.

Конвенціалізм стверджує, що правдиве знання, щодо якого досягнуто згоди про його монопольному використанні.

Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою).

історична правда – це правда, яка шліфується не кількома роками, а століттями. Це правда, яку народ виборював споконвіку. Хотілося би, щоб не тільки було світле майбутнє, а й чисте минуле.