- •1. Світогляд, його структура та функції(пізнавальна, соціальна, практична)
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду.
- •3. Предмет філософії(світ, людина, культура, Бог). Історична зміна предмету філософії.
- •4. Специфіка філософського знання(на відміну від міфу, теології, науки, мистецтва, ідеології). Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •5. Структура філософського знання(онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та її головні проблеми.
- •6. Методи та функції філософії
- •7. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності. Особливості «наук про природу» та «наук про дух».
- •8. Пізнання як предмет філософського аналізу
- •9. Структура пізнання(предмет,суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •10. Чуттєве(відчуття, сприйняття, уявлення, уява) і раціональне(поняття, судження, умовивід) пізнання. Ірраціоналізм.
- •11.Види інтуїції: чуттєва, емоційна, інтелектуальна, містична. Інтуїція в системі пізнання.
- •13.Проблема істини: її властивості(абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
- •14.Концепції істини в філософії(кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська). Обєктивна істина та історична правда.
- •15. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •16. Проблема буття та сущого у філософії. Концепція буття (матеріостична, ідеологічна, неокласична)
- •17. Основні сфери буття світу (матеріальне, органічне, соціальне, психічне, ідеальне)
- •18. Поняття світу (історичне, наукове, філософське) та підстави його існування (натуралістично-об’єктивістське, культурологічно - суб’єктивістське тлумачення).
- •19. Основні категорії онтології: сутність-явище, простір-час, причина-наслідок.
- •20. Субстанційні та не субстанційні моделі світу..
- •21. Матеріальне буття та його форми: субстанційний та реляційний підходи.
- •22. Культурно-історичний та соціально-історичний час та простір.
- •23. Свідомість: сутність, специфіка (відмінність від тварини та комп’ютера), функції (пізнавальна, ціннісна, практична).
- •24. Підходи до вивчення (натуралістичний, феноменологічний) та концепції свідомості (індивідуалістичні, колективістські).
- •25. Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення свідомості.
- •26. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм)
- •27. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, пам'ять. Психічне та ідеальне.
- •28. Структура свідомості: компонентний та рівневий вияви.
- •29. Свідомість і мова
- •30. Самосвідомість та самопізнання людини
- •31. Форми суспільної свідомості (політична, правова, естетична, моральна, релігійна)
- •32. Проблема людини та її виникнення
- •33. Проблема сутності людини у філософії,людське існування та екзистенція.
- •34. Взаємодія біологічного, соціального, духовного, психічного в людині.
- •35. Співвідношення понять людина – індивід – індивідуальність – особистість.
- •36.Поняття практики і досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •37. Взаємовідношення свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •38 Філософське поняття, ознаки та функції культури.
- •39. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури .
- •40.Поняття цінностей та їх види. Проблема справжніх і несправжніх цінностей.
- •41. Концепції цінностей: Об’єктивіські,суб’єктивіські, інтегративні.
- •42. Класифікація та функції цінностей.
- •43.Поняття суспільства. Структура суспільства.
- •44.Поняття суб’єкта суспільного розвитку:рід, плем’я,народність,народ,нація,етнос.
- •45.Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільства
- •46.Закони та рушійні сили історії,проблема сенсу історії. Історичний процес.
- •47.Проблема періодизації людської історії:формаційний,цивілізаційний підходи.
- •48.Сучасні глобальні проблеми людства (екологічна,економічна,демографічна).Перспективи людства.
- •49.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •50. Досократичний період античної філософії
- •51. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа
- •52. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія
- •53. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
- •54. Елліністична філософія (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм)
- •55. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії
- •56. Середньовічна патристика: бл. Аврелій Августин, східні отці церкви (віра і розум, філософія і теологія)
- •57. Середньовічна схоластика (віра і розум, філософія, проблема універсалій)
- •58. Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •59. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження
- •60. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •61. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
- •62. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф.Бекон, т.Гоббс, д.Локк)
- •63. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р.Декарт, б.Спіноза, т.Лейбніц)
- •64. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д.Юм та д.Берклі)
- •65. Концепції «природного пава», «суспільного договору», «громадського суспільства», «правової держави» в філософії французького Просвітництва (ж.Ж.Руссо, ш.Монтескє)
- •66. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель)
- •67. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта
- •68. Напрямки, тенденції (сцієнтистські та ірраціоналістичні) та представники сучасної некласичної філософії хіх-хХст.
- •69. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізмі
- •70. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі
- •71. Класичний психоаналіз з.Фрейда і неофрейдизм к.Юнга та е.Фромма про будову психіки та природу людини
- •72. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •73. Сучасна феноменологія та герменевтика
- •74. Особливості української філософії XIV-xviiIст. Києво-Могилянська академія
- •75. «Філософія серця», самопізнання, вчення про три світи у Григорія Сковороди.
- •76. Філософія постмодернізму.
- •78. Особливості української філософії 14-18 століття,
- •79.Філософія національної ідеї.
15. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
Діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність як така, що знаходиться у постійній зміні, •«заємозумовленості. Мислити діалектичне означає:
бачити явище або предмет в його цілісності, взаємозв'язку з іншими явищами, в єдності протилежних сторін, притаманних даному явищу, в постійному розвитку.
Варто пам'ятати, що діалектика є теорією не будь-яких змін, не всякого руху, а лише однієї форми змін — розвитку.
У філософській думці ХІХ-ХХ сг. переражає в цілому діалектичне розуміння людини, світу, та відношення між ними. Проте в значній частині філософських вчень діалектика розглядається як така теорія розвитку дійності і стиль мислення, яка охоплює лише деякі окремі сфери світу, а не буття в цілому. При такому підході діалектика виступає не як універсальний спосіб розуміння людини і світу людського буття, а в якості лише часткового, .окреміщного елементу світорозуміння, можливість застосування якої обмежена лише окремими галузями буття.
Діалектика є певною теоретичною системою і в якості такої включає в себе певні принципи, закони і категорії.
Принципи — це загальні та універсальні, основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають смисл і роль всіх інших елементів у системі. Принципи діалектики надають її змісту характеру єдиного цілого, перетворюють закони і категорії діалектики в струнку систему.
У сучасних концепціях діалектики найбільш вагома роль належить принципу зв'язку і принципу розвитку.
Принцип розвитку в загальному плані можна сформулювати так: як би не поєднувалися в процесі якісних змін об'єктів прогресивні і регресивні зміни, будь-який об'єкт обов'язково або сам проходить стадію прогресивного розвитку, або ж входить в іншу систему і в її складі здійснює цей процес. У суспільному житті принцип розвитку виявляється як принцип історизму. Завдяки цьому зазначений принцип став методологічною основою для осмислення сучасного стану людства і визначення перспектив його майбутнього.
Принцип взаємозв'язку і взаємозумовленості. Світ є надзвичайно багатоманітним. Кожний предмет має множину властивостей, які розкриває через зв'язок і відношення до інших предметів. Інакше кажучи, кожне утворення виявляє себе через відношення і зв'язок з іншими утвореннями. Отже, кожен, об'єкт знаходиться у закономірному зв'язку з іншими і бере участь у взаємодії з іншими об'єктами. Зв'язок — це така форма відношення, коли зміна одного предмета чи явища передбачає зміну іншого. Не існує об'єктів, які б існували поза будь-якими зв'язками і взаємодією. Саме у врахуванні всебічного взаємозв'язку і взаємодії об'єктів між собою і полягає одна із найсуттєвіших ознак діалектики та зміст принципу зв'язку.
Діалектика має і свої закони. Виділяють три основних закони діалектики: закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісний і якісних змін і закон заЬеречення заперечення.
Закон — це поняття, яке відображає необхідне, істотне, стійке і повторюване відношення між матеріальними і духовними феноменами.
Закон єдності і боротьби протилежностей — це універсальний закон, в силу якого всім речам і явищам матеріального і духовного світу властиві внутрішні. Боротьба цих протилежностей є джерелом розвитку, внаслідок чого суперечності досягають стадії конфлікту і розв'язуються, завдяки чому старе зникає і виникає нове.
Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває механізм процесу розвитку, показує шляхи утворення нового, способи переходу від старогй до нового.
Для розкриття специфіки закону необхідно розкрити зміст основних понять, в яких реалізується закон: якість, кількість, міра, властивість.
Властивість — це сторона, риса об'єкту, предмету або їх відношення до інших об'єктів.
Якість — це органічна єдність істотних властивостей об'єктів, інваріантне переплетіння властивостей предмета. Якість нерозривно пов'язана з існуванням предмета; втрачаючи свою якість предмет перестає бути самим собою.
Кількість характеризує ступінь розвитку властивостей предмета, суму його частин, інтенсивність якості того чи іншого об'єкту, масштаб його розвитку.
Міра — це єдність кількості і якості, "та межа кількісних змін, коли вони не приводять до зміни якості. Коли кількісні зміни порушують міру, виходять за неї, то відбуваються якісні зміни предмету.