2.5. Причинно-наслідковий зв'язок між системами. Когнітологія та когнітивна структуризації систем

Перша модель при дослідженні системи є когнітивна модель.

Когнітологія - міждисциплінарний науковий напрямок, що вивчає методи і моделі формування знання, пізнання, універсальних структурних схем мислення.

Ціль когнітивної структуризації - формування й уточнення гіпотези про функціонування досліджуваної системи, тобто структурних схем причинна - наслідкових зв'язків, їхньої кількісної оцінки.

Причинно-наслідковий зв'язок між елементами (системами, підсистемами, ознаками, ...) когнітивної моделі визначається як:

1. позитивний, якщо збільшення чи посилення елемента А веде до збільшення чи посилення елемента В.

2. негативний, якщо збільшення чи посилення елемента А веде до зменшення чи ослаблення елемента В.

Позитивний зв’язок:

Політична стабільність держави



Розмір іноземних інвестицій в економіку країни

Негативний зв’язок:

Політична стабільність держави



Кількість мітингів та страйків в країні

Крім когнітивних схем можуть використовуватися когнітивні схеми, когнітивні шкали, когнітивні матриці, що дозволяють визначати стратегії поводження системи.

Когнітивний інструментарій дозволяє знижувати складність формалізації та моделювання системи. Подальше дослідження системи залежить від її типу та закону функціонування.

2.6. Синергетичний підхід в аналізі систем

Синергетика (в перекладі - спільний, узгоджено діючий) - міждисциплінарна наука, що вивчає загальні ідеї, методи і закономірності організації різних об'єктів і процесів.

Важливе методологічне значення при рішенні задач системного аналізу мають деякі сформульовані в синергетиці ключові закони:

1. Для будь-якої відкритої системи характерна еволюція, необоротність, історичність і логічність процесів розвитку.

2. Для будь-якої такої системи можливий визначальний вплив малих (за часом, за структурою, за інформативністю та ін.) подій і процесів на еволюцію системи.

3. Для складних систем характерна множинність шляхів розвитку, що не тільки не виключає, але і припускає альтернативу, багатоваріантність вибору оптимальних з них.

4. Складним системам не можна нав'язувати шляхи їхнього розвитку, а необхідно зрозуміти і стимулювати їхні власні тенденції розвитку, тобто траєкторія розвитку системи повинна бути близькою до траєкторії самокерованої системи чи до саморозвитку системи.

5. В складних системах, при зміні траєкторії розвитку у точках біфуркації, виявляється деяка зумовленість, детермінованість хаосу. При цьому будь-які соціально-економічні процеси - стохастичні і протікають в умовах того чи іншого ступеня невизначеності.

6. В точках біфуркації залежність сьогодення, а отже, і майбутнього від минулого зменшується і породжує принципову непередбачуваність еволюції, а отже, і необоротність часу.

7. В міру ускладнення організації систем відбувається одночасне прискорення процесів розвитку і зниження рівня їхньої стабільності, а нестійкість може виступати умовою стабільного і динамічного саморозвитку, що відбувається шляхом знищення нежиттєздатних форм; стійкість і нестійкість, утворення і руйнування зміняють один одного. Порядок і хаос виникають і існують одночасно: один містить у собі інший і разом працюють на одне ціле, на виникнення і розвиток нової структури.

8. У нестійкому соціально-економічному середовищі дії кожної окремої людини можуть впливати на макропроцеси в цьому середовищі.

9. Чим більше, інтенсивніше використовуються інформаційні системи і технології, тим більше й інтенсивніше вони розвиваються. Інформаційні ресурси можуть досягати рівня саморозвитку і самовдосконалення.