14. Сцієнтизм та антисцієнтизм. Етапи розвитку позитивізму.

Розвиток філософії у європейських країнах у ХІХ-ХХ століттях набув великого прискорення, спричиненого як бурхливим розвитком науки і промисловості, так і поверненням у певних колах до ідей окультизму та езотерики у їх різноманітному втіленні: астрологія, хірософія, магія тощо. ХІХ-ХХ столітя - це цікавий, багатоплановий і складний період в світовій історії, який спричинив появу цілого спектру філософських концепцій та течій, серед яких позитивізм, марксизм, неогегельянство, неокантіанство, екзистенціалізм, ірраціоналізм, окультизм та езотерика, прагматизм, неотомізм, неопозитивізм, фрейдизм, неофрейдизм та аналітична психологія тощо.

Неопозитивізм, як філософський напрямок, бере свій початок ще з першої половини XIX століття. Його родоначальником був французький філософ Огюст Конт Конт висунув ідею створення нової філософії, відмінної як від матеріалізму, так і від ідеалізму, оскільки, на його думку, останні нічого для науки не дають. На зміну їм повинна прийти позитивна філософія або позитивізм .

- пізнання людини повинно бути вільним від будь-якої філософії;

- вся попередня філософія, як метафізична, так і діалектична, повинна бути усунена і замінена: або спеціальними науками, або узагальненим оглядом системи знань, або загальною класифікацією наук, їх співвідношенням;

- позитивна філософія повинна бути нейтральною, що сприятиме усуненню протилежності між матеріалізмом та ідеалізмом.

Позитивізм Конта заперечував, таким чином, роль будь-якої філософії у розвитку теоретичного мислення, виробленні понять, з'ясуванні світоглядних проблем науки; у дослідженні пограничних проблем, які виникають на межі наук і які не піддаються інтерпретації жодної з них. Конт фактично відкинув основний предмет будь-якого філософського напрямку - відношення "людина - світ", вважаючи таким предметом - класифікацію наук.

Кредо Конта: "наука повинна бути сама собі філософією", тому всі проблеми традиційної філософії необхідно відкинути як псевдопроблеми.

Виникнення і формування "третього позитивізму" - неопозитивізму

Сутність неопозитивізму - у запереченні сучасної філософії як науки в абсолютизації науково-природничого знання, в недооцінці суспільних наук. Статус науки мають, на думку філософів цього напрямку, лише природничі науки, котрі отримують свої знання з допомогою природничо-експериментальних методів. Філософія не може бути наукою, оскільки вона свої проблеми розв'язує іншими методами. Дійсно, філософія не досліджує свої проблеми з допомогою науково-природничих, препаративних методів, таких, як кристалізація, спектрографія, фільтрація, перегонка, рентгенографія і т. д. Однак з цього зовсім не випливає, що філософія не є наукою.

Філософія має справу з найбільш загальними проблемами буття. Тому ці проблеми можуть бути з'ясовані лише адекватними їм методами пізнання - такими, як індукція і дедукція, аналіз і синтез, логічний та історичний методи, методом сходження від абстрактного до конкретного - з допомогою діалектики, її законів і принципів.

Предметом неопозитивізму є аналіз мови науки, тлумачення текстів, їх пояснення. Для неопозитивізму характерними є три науково-пізнавальних принципи: редукціоналізму, верифікації і конвенціоналізму.

Принцип редукції (від лат. rеduсtіо - повернення, відновлення) - зведення у процесі дослідження одного явища до іншого, однієї проблеми до іншої з метою спрощення їх.