31. Пізнання як предмет філософського аналізу.

Пізнання - це процес активного, цілеспрямованого, понятійного відображення дійсності у свідомості людини. Теорія пізнання (або гносеологія)- розділ філософії, у якому з'ясовуються природа пізнання, його етапи, рівні, методи, форми, закономірності, можливості, труднощі та суперечності.

У філософії мають місце два протилежних підходи до з'ясування сутності процесу пізнання:

Для ідеалістичної філософії пізнання - це процес діяльності самої людської свідомості, результат останньої. Зміст знання, з точки зору такого підходу, ми нібито отримуємо не з об'єктивної дійсності, а зі самої свідомості, котра є джерелом пізнання. Причому є філософи цього напрямку, які взагалі вважають неможливим пізнання сутності речей, бо, мовляв, людина здатна пізнавати лише явища. Наприклад, І. Кант, як відомо, вважав, що сутність принципово пізнати неможливо. Єдине, що підлягає пізнанню, - це те, що видиме, що "з'являється", що є явищем. Розірвавши необхідний зв'язок між сутністю і явищем, Кант фактично став на шлях заперечення пізнання - на шлях агностицизму. І, навпаки, є філософи цього ж напрямку, котрі вважають людське пізнання не лише можливим, але й всесильним. Такий підхід притаманний, скажімо, Гегелю. Філософ вважав, що у світі "немає сили", яка могла б "протистояти дерзанню пізнання".

Для матеріалістичної філософії пізнання є процесом виявлення самої сутності людини, її можливостей адекватно відобразити у свідомості те, що вона пізнає. Джерелом пізнання у такому розумінні є не свідомість людини сама по собі, а відображувана нею об'єктивна дійсність, яка не залежить від людини, її свідомості. Остання є лише засобом пізнання, а не джерелом його. Бо зміст знання перебуває за межами свідомості.

В основі сучасної наукової гносеології лежать такі фундаментальні принципи:

Принцип об'єктивності - найважливіший імператив теорії пізнання. Він ґрунтується на визнанні будь-якого пізнавального об'єкту частиною об'єктивної реальності, незалежної від людини. Це вихідна вимога до дослідника - вивчати реальний об'єкт, як первинне начало, що перебуває за межами людської свідомості і відображається нею.

Принцип пізнаванності - теж один з основоположних принципів наукової гносеології. Коротко його можна визначити так: світ пізнаванний, людина з допомогою мислення здатна розкривати сутність речей та явищ, з'ясовувати тенденції (закони) їх становлення і розвитку. Свідченням цього є досягнення в різних галузях науки й техніки.

Принцип відображення. Сутність його полягає в тому, що знання, їх зміст, є результатом рефлексії останніх у свідомості людини.

Принцип практики - це визнання за практикою ролі основного критерію істини, рушійної сили пізнання, його джерела. Про зміст, структуру поняття "практика" мови буде йти далі.

Принцип конкретності істини. Цей принцип можна сформулювати так: істина завжди конкретна.

Дуже важливою підвалиною наукової гносеології є принцип єдності теорії пізнання і діалектики, застосування у процесі пізнання законів, категорії і принципів останньої. Спробуємо дати відповідь на це запитання.

Справа в тому, що процес пізнання є складним і суперечливим. Про це свідчать хоча б такі моменти:

- Конкретне (будь-яка річ) відображається у свідомості людини безпосередньо.