1. Фінанси як економічна вартісна категорія та взаємозв’язок з іншими економічними категоріями

Фінанси це економічна категорія, що виникла у результаті розвитку товарно-грошових відносин. Податки набули переважно грошової форми, а тому став можливим розподіл створеного продукту у вартісному вираженні.

Оскільки розподільні відносини – це частина економічних відносин в суспільстві, то фінанси, будучи відображенням цієї об’єктивно існуючої сфери економічних відносин, є економічною категорією.

Фінанси як вартісна категорія застосовуються для здійснення розподілу національного доходу, при якому повинен бути реалізований товар. Тільки за допомогою ціни може бути визначена величина грошових засобів, які надійдуть від реалізації продукції до її власника і стануть основою подальшого розподільного процесу.

У фінансів і кредиту загальна економічна природа. Їх основою є товарно-грошові відносини, вони виражають рух вартості в її грошовій формі, за допомогою фінансів і кредиту формуються і використовуються фонди грошових коштів, в кругообігу фонду підприємства власні і кредитні гроші не персоніфікуються.І фінанси і кредит виражають рух вартості, з їх допомогою відбувається перерозподіл ВВП і НД в міжтериторіального і міжгалузевому розрізах. У процесі функціонування фінансів і кредиту формуються і використовуються фонди грошових коштів держави, підприємств, банків і т.д.

Ціна зумовлює всю сукупність макроекономічних показників, так як держава і ринок "прораховують" ВВП, НД, прибуток, додану вартість у вартісному вираженні, а ціна, як відомо, є грошове вираження вартості. Ціна дозволяє кількісно визначити розмір фінансових ресурсів, так як одним з елементів ціни є чистий дохід, що є об'єктом фінансового розподілу. Якщо через ціни відбувається первинний розподіл вартості ВВП, то через фінанси відбувається розподіл частини вартості ВВП: чистого доходу. Однак і сукупність розподільних і перерозподільних відносин, властивих фінансам, так само реалізується через ціну і її структуроутворюючі елементи: податки, амортизацію, нарахування на заробітну плату, страхування, що знаходять вираження в собівартості і прибутку. Таким чином, механізм ціноутворення об'єктивно входить у систему фінансових відносин як форма їх прояву.

Зв'язок фінансів з економічними законами.Приклад: Закон вартості виражає основні стійкі грошово-цінові взаємозв'язку, що складаються в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання ВВП. Оскільки фінансові відносини являють собою систему грошових відносин, то можна вважати, що закон вартості в узагальнюючому вигляді характеризує закономірності фінансових відносин.

2. Функції фінансів як відображення їх сутності і суспільного призначення

Фінанси – це фундаментальна, узагальнена, багатозначна економічна категорія, яка характеризує процеси створення, розподілу і перерозподілу грошових фондів держави, регіонів, господарюючих суб’єктів, юридичних і фізичних осіб у процесі формування їх доходів, видатків, заощаджень, та грошові відносини, які виникають при цьому. Якщо гроші – це загальний еквівалент, який виміряє затрати праці та інших ресурсів виробників, тоді фінанси – це сукупність грошово-вартісних відносин, пов’язаних з формуванням та використанням різноманітних грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу ВВП.

Для фінансів характерні 3 функції: розподільча, регулююча і контролююча. Головною характеристикою фінансових відносин є їх розподільний характер і відповідно головна функція фінансів – розподільча. Фінанси обслуговують різні етапи розподілу сукупного суспільного продукту, беручи участь як у первинному, вторинному його розподілі, так і в перерозподілі.

Розподільча функція фінансів породжує другу функцію – регулюючу, оскільки розподіл фінансових ресурсів здійснюється не стихійно, а у відповідності з нормативними актами та законами ринку. Сукупність норм, правил, положень законодавчих актів покликана регулювати фінансову діяльність і тим самим регулювати відтворювальний процес.

Розподільча та регулююча функція фінансів породжують третю функцію фінансів – контролюючу. Її основу складає рух фінансових ресурсів і проявляється вона перш за все в контролі за розподілом сукупного суспільного продукту, національного доходу та їх цільовому використанні.

3.Зародження фінансових відносин у Стародавньому світі, їх обумовленість натуральним господарством. Вплив фінансів на розвиток товарно-грошових відносин.

Зародження фінансових відносин почалося у стародавніх цивілізаціях Сходу. Для розвитку держави та утримання монаршого двору надходження натуральних податків не могли вирішити всіх існуючих проблем. А тому була запроваджена система особистих повинностей, коли праця громадян як відробіток, використовувалась на будівництві мостів, захисних і культових споруд (храмів), укріплень, підтримання правопорядку тощо. Пізніше окремі сільські господарі, що мали свої землі, об’єднувались у сільські общини. У процесі розвитку античних держав знищується сільська община, впроваджується боргове рабство, застосовується більш продуктивна праця рабів. Іде спеціалізація ремесел, активно розвиваються товарне виробництво і грошовий обіг. Створюються трапези – обмінні магазини грошей, вводяться безготівкові розрахунки. Поступово трапезити перетворюються на банкірів. Формується торговий капітал і клас купців.

Важливого значення має Римська імперія в розвитку фінансів. В період свого розквіту Римська імперія мала досить розвинені фінанси. Рим стає центром грошових операцій, торговельних угод, світовою біржею. З’являються банкіри, посередники, маклери. Банки при розрахунках використовують чеки, векселі, безготівкові розрахунки. Розвивається лихварський капітал.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що саме у Стародавньому світі почалося зародження фінансових відносин, коли переважали натуральні податки і повинності, хоча грошове господарство на той час було досить розвинуте, але тільки в армії, бо не охоплювало всю економіку держави в цілому.

4.Сутність і складові фінансової політики, її зв’язок з економічною політикою держави

Фінансову політику слід розглядати як частину соціально-економічної політики держави з забезпечення збалансованого зростання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи країни, що в кінцевому результаті призведе до покращання соціального та матеріального добробуту суспільства.

Фінансова політика відображає суб’єктивну сторону функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і фінансова система є об’єктивними явищами. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоча і підпорядковані цим об’єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі. Їх організовують конкретні суб’єкти, які керуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальносуспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетінням широкої гами різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади та управління, різних верств населення тощо.

Фінансова політика стимулює розвиток матеріального вироб­ництва і створює економічний грунт для здійснення державою покладених на неї функцій і завдань.

Складові: боргова політика, монетарна політика(являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів), фіскальна політика(характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання)

5. Сутність, структура і характеристика фінансової системи.

Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці. Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки (господарюючих фінансів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних проблем на благо нації.

Характерними рисами фінансової системи є:

• кожна ланка фінансової системи має властиві тільки їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки і методи їхнього використання;

• кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну сферу застосування;

• між ланками фінансової системи існує тісний взаємозв’язок. Кожна ланка може ефективно працювати лише за досконалості й ефективності системи в цілому;

• фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавчо закріплена діяльність кожної її ланки;

• кожна ланка фінансової системи може поділятися на менші підрозділи.

6.Поняття фінансового права, його предмет та джерела.

Фіна́нсове пра́во — галузь юридичної науки, а також галузь права, предметом якої є суспільні відносини, пов'язані з утворенням і витрачанням публічних фінансів (фінансів держави та місцевого самоврядування), необхідних для реалізації державних функцій.

Саме сфера фінансів потребує проведення складного, однак дуже важливого розмежування між необхідними державними витратами й визначенням способу належного розподілу податкового тягаря між різними суб'єктами. Закони, що застосовуються у фінансах, відображають державну політику і можуть дещо різнитися від суто "юридичних" законів. Основний акт у сфері фінансів - закон про державний бюджет.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави.

Джерела фінансового права - зовнішні форми вираження норм фінансового права.

На сьогоднішній день джерелами фінансового права України є:

- Конституція України;

- Закони України ("Про Державний бюджет на 2007 рік", "Про державну податкову службу в Україні", "Про податок на додану вартість" тощо);

- Регламент Верховної Ради України;

- Укази та розпорядження Президента України;

- Постанови, розпорядження, декрети Кабінету Міністрів України.

- Нормативні акти міністерств, державних комітетів, органів виконавчої влади зі спеціальним статусом (Міністерства фінансів України, Державного казначейства, НБУ тощо).

7. Характеристика типів фінансової політики.

За способом реалізації фінансова політика буває двох типів:

1)дискреційна фінансова політика;2)недискреційна фінансова політика.

Дискреційна фінансова політика - це політика, що проводиться безпосередньо урядом країни і здійснюється за допомогою органів системи управління фінансами. Такий тип фінансової Політики недостатньо враховує можливості фінансового регулювання. Основними засобами дискреційної політики є: соціальні програми;державні закупки;державні інвестиції;зміна трансфертних видатків перерозподільчого типу;громадські роботи, що пов'язані з видатками;управління податковим тягарем.

Під нєдискреційною фінансовою політикою розуміють здатність податкової системи до самостійної стабілізації. Тобто, вона повинна мати такі особливості, які дозволять їй - регулювати фінансово-економічну діяльність в країні без безпосереднього втручання будь-яких органів управління. Дані особливості податкової системи називаються убудованими стабілізаторами. Крім податкового існують ще ряд - важливих убудованих стабілізаторів, що у своїй сукупності сприяють економічній рівновазі в країні.

За рівнем втручання держави в економіку країни в залежності від особливостей її стану та розвитку фінансову політику поділяють на три основних типи:1)класична;2)регулююча;3)планово-директивна.

Класичний тип фінансової політики заснований на працях класиків політекономії А. Сміта і Д. Рікардо та їх послідовників. Основний її напрямок - невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. І як наслідок цього - обмеження державних податків і видатків, забезпечення умов для формування і виконання збалансованого бюджету.

Планово-директивний тип фінансової політики, як правило, застосовується в державах з командно-адміністративною системою управління економікою. Мета цього типу фінансової політики, що здійснюється прямим директивним керівництвом у всіх сферах економіки і соціального життя, - забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів в руках держави для подальшого їх перерозподіл)' у відповідності до основних напрямків державного плану.

8.Сучасна фінансова політика України: внутрішні і зовнішні пріоритети. Проблеми макроекономічної фінансової стабілізації в Україні.

В умовах формування ринкової економіки фінан­сова політика являє собою сукупність заходів держави щодо мобі­лізації і розподілу фінансових ресурсів для досягнення зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) і подолання економіч­них проблем розвитку. Фінансова політика України має враховувати реальні фінансові ресурси, основним джерелом яких є валовий внутрішній продукт. Значне місце у ньому посідають прибуток, платежі й відрахування, що відносяться на собівартість продукції. Тому важливим є поєднання державної підтримки галузей економі­ки з вимогами ринку. Держава має зробити економічно доціль­ний вибір пріоритетних галузей, які в основному формують дохідну частину державного бюджету. Пріоритетним є визначення критеріїв фінансової допомоги суб'єктам господарюван­ня з огляду на соціально-економічні особливості окремих регі­онів. Також варто враховувати, що успіх фінансової політики залежить і від планування, яке не може бути припинене й в умовах наявності різних форм власності. Планування потрібно використовувати в тісному взаємозв'язку з вимогами об'єктивних економічних законів.

Для нормального і позитивного розвитку економіки країни необхідні грошові вливання, але поки в Україні не можливий інвестиційний бум.

9. Фінансовий контроль: суть, методи та форми здійснення

Фіна́нсовий контро́ль — це один із видів фінансової діяльності держави з перевірки суб'єктів господарювання всіх форм власності шляхом застосування встановлених чинним законодавством методів контрольної діяльності для виявлення недоліків у фінансовій звітності підприємств, установ, організацій в процесі створення, розподілу, використання грошових фондів. Суть фінансового контролю розкривається у взаємозв'язку зі сферою застосування й сферою функціонування фінансів. Економічним змістом фінансового контролю є функція управління, що включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління з метою оцінки обґрунтованості й ефективності прийнятих рішень та результатів їх виконання.

Методи фінансового контролю, як конкретні прийоми його проведення, поділяються на документальні (ревізії і перевірки) і натуральні (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск сировини у виробництво тощо). Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань Перевірка — це обстеження і визначення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

В залежності від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю:

• попередній, що проводиться до здійснення фінансових операцій;

• поточний, в процесі фінансових операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат та ін.);

• наступний, що проводиться після закінчення певних періодів, за підсумками місяця, кварталу, року.

10. Об’єктивна необхідність, сутність і функції податків

Податки є одним ізголовнихінструментів державної політики. Податкова система відіграє провідну роль у формуванні державних доходів, відчутно впливає на доходи юридичних та фізичних осіб. Економічна природа податку полягає у з'ясуванні його призначення об'єкта оподаткування й джерела сплати, а також визначенні впливу на суб'єктів оподаткування і на економіку в цілому. За економічним змістом податки - це форма фінансових відносин між державою й членами суспільства.

Основні функції податків: 1)фіскальна 2) регулююча 3) контрольна

Фіскальна функція - є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.

Регулююча функція виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні.

11. Дискусійні питання щодо функцій податків.

Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій

фінансів. Фінанси загалом виконують дві функції — розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов'язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони є методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи у такий спосіб фіскальну функцію.

Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона

визначає їх суспільне призначення. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися за регіонами.

Постійність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у

вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки.

Рівномірність розподілу податків за територією необхідна для

забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи. Без цього виникає потреба в значному перерозподілі коштів між бюджетами, що зменшує рівень автономності кожного бюджету, ступінь регіонального самоврядування і самофінансування.

Податки, як уже зазначалось, відображають рух вартості від юридичних і фізичних осіб до держави. Їх сплата приводить до зменшення доходів платника. Причому об'єктивно кожний платник заінтересований сплатити якомога меншу суму, що може досягатись як за рахунок зменшення обсягів об'єкта оподаткування, так і вибору пільгових щодо оподаткування умов діяльності.

Оскільки регулююча функція податків є об'єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована податкова політика можлива тільки завдяки об'єктивно властивій податкам регулюючій функції.

Використання податків як фінансових регуляторів — дуже складна й тонка справа. Тут не може бути головного і другорядного — все головне. Іноді незначні деталі в оподаткуванні можуть докорінно змінити сутність впливу податку: зробити його прямо протилежним щодо передбачуваного.

Із з'ясування суті податків та єдності їх функції і елементів

системи оподаткування витікає важливий в теоретичному плані висновок про необхідність чіткого розмежування об'єктивного існування податків з притаманними їм функціями і процесу їх використання державою в проведенні податкової політики. Прояв податків та їх функцій в дії — об'єктивний

процес, який виражає відносини базису.

Податкова політика, яка сьогодні проводиться в Україні, має низку

суттєвих вад, через що не змогла стати надійним джерелом підтримки

прогресивних починань незалежної держави.

На наш погляд, нинішній податковій системі України притаманні такі

негативні риси:

— велика кількість нормативних документів та невідповідність законів і

підзаконних актів, які регулюють податкові відносини;

— нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни і

поправки до чинних законів;

— відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі

податків;

— наявність законів, які належать до інших галузей права, але

стосуються регулювання податкових відносин;

Одним із недоглядів проекту Податкового кодексу є те, що у ньому не регламентовані питання соціальних зборів, а це понад 38% відрахувань від фонду оплати праці. За такої ситуації у макроекономічних показниках занижуватиметься рівень податкового тиску на суб'єктів господарської діяльності, чим створюватиметься видимість благополуччя.

Проаналізувавши виконання бюджету в частині податкових доходів, можна сказати, що недовиконання плану надходжень із податку на прибуток підприємств спричинила відсутність помітного прогресу у зростанні ефективності суб'єктів господарювання, а високі ставки податку та збільшення грошових доходів населення завдяки пожвавленню економічної активності, погашенню частини заборгованості із заробітної плати і збільшенню офіційно зареєстрованих доходів від підприємницької діяльності сприяли виконанню надходжень від прибуткового податку з громадян.

Корінні проблеми оподаткування в Україні, криються не так у величині

податкових ставок, як у безсистемності, фіскальному свавіллі, зловживаннях, відсутності позитивного впливу на економіку. Намагаючись розв'язати проблему податкового тиску та надмірного контролю, вітчизняні підприємства змушені приховувати частину обороту "в тіні", тим самим рятуючись не просто від високих податків, а від довільних поборів і адміністративного насильства. Наявна податкова система пригнічує підприємництво.

12. Елементи системи оподаткування

Загальні принципи побудови системи оподаткування знаходять конкретний вираз у загальних елементах оподаткування. До елементів системи оподаткування належать:

• суб`єкт податку або платник — особа, на яку законом покладено обов`язок сплачувати податок;

• об`єкт податку — доход або майно, з якого нараховується податок (заробітна плата, прибуток, майно, цінні папери і т.п.);

• джерело податку — дохід, за рахунок якого сплачується податок;

• ставка податку — розмір податку, який припадає на одиницю оподаткування (грошова одиниця доходу, одиниця земельної площі і т.п.).

• база оподаткування (оподатковуваний оборот);

• одиниця оподаткування;

• податкова пільга;

• податкова квота;

• строки сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

У науці існує кілька підходів до класифікації ставок оподаткування. Ми вважаємо за можливе виділити такі підстави диференціації ставок.

1. Залежно від рівня податкового тиску (тягаря) на платника податків:

а) єдина ставка — ставка податку, однакова для всіх категорій платників податків конкретного податку;

б) диференційована ставка — ставка податку, що створює різні умови оподаткування і відповідно поділяється на:

- базову (основну);

- знижену ставку;

- підвищену ставку.

2. Залежно від методу встановлення:

а) абсолютна (тверда, фіксована або специфічна) ставка — ставка податку, що встановлюється в чітко визначеній, конкретній величині, вираженій в абсолютній сумі;

б) відносна ставка — ставка податку, що встановлюється у визначеній пропорції до одиниці оподаткування. Відносні ставки бувають:

- процентні (адвалорні), або квоти – встановлюються у відсотках;

- кратні – встановлюються у величині, кратній певному показнику;

- грошові – встановл. в конкретній гр. сумі до частини предмета опод.;

в) змішана (комбінована) ставка — ставка податку, що поєднує в собі риси різних видів податкових ставок.

3. Залежно від формування інтересу в платника:

а) стимулююча (позитивна) ставка – слугує підвищенню ефективності господарської діяльності, створює в платника позитивні стимули, інтерес до розширення і розвитку виробництва;

б) негативна ставка – спричиняє негативні наслідки і припускає втрату інтересу платника до продовження господарської діяльності в таких умовах;

в) обмежуюча (стабілізуюча) ставка – впливає на платника, стимулюючи його діяльність у незмінних межах, придушуючи розширення виробництва.

4. Залежно від економічних наслідків оподаткування:

а) фактична ставка — ставка податку, зумовлена співвідношенням розміру податку, що сплачується, і величиною податкової бази;

б) економічна ставка — ставка податку, зумовлена співвідношенням розміру податку, що сплачується, і всього отриманого доходу.

13. Класифікація податків за різними ознаками. Характеристика податків, виділених в ході їх класифікації

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на податки на доходи, податки на споживання, податки на майно.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки встановлюються вищими органами влади, їх стягнення є обов’язковим на всій території країни.

За способом стягнення розрізняють два види податків – розкладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок для всіх платників, а відтак розмір податку для кожного платника залежить від розмірів його бази оподаткування.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

14. Податкові пільги, їх види. Переваги і недоліки їх застосування.

Податкові пільги — це звільнення від податків згідно з чинним законодавством. Вони є одним із елементів податкової політики і

переслідують як економічну, так і соціальну мету. Використовуючи

податкові пільги, держава регулює певні економічні процеси і забезпечує

соціальний захист окремих видів діяльності та груп населення.

Види пільг: 1. Відрахування (вилучення) — вид пільги в галузі оподаткування, яка полягає у виділенні окремих складових частин із загального об’єкта оподаткування з метою зменшення на їхню величину об’єкта при нарахуванні та сплаті податку. Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об’єкт оподаткування, що безпосередньо зменшується.

2. Знижка — вид пільги в галузі оподаткування, що зменшує суму податку на певні величини. Сукупність цих величин, що складають основу знижки, визначається сумою витрат платника, що їх законодавець виводить з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства у певній діяльності платника, стимулюються його витрати у запланованому напрямі.

Визначаються певні переваги, надані окремим категоріям платників податків. Пільги по податках можуть бути в якості:  а) можливості не сплачувати податок або збір;  б) можливості сплачувати податок чи збір в розмірі меншому, ніж встановлений загальними нормами відповідної глави Податкового кодексу

До негативних ознак належить їх потенційна неефективність та необ’єктивність, зокрема:

• зменшення податкової бази, а отже й можливостей для скорочення податкової ставки;

15. Податкові ставки

Податкова ставка — законодавчо визначена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування.

Основні види:

• тверді — встановлюються в абсолютній сумі на одиницю оподаткування. Приклад — ставки земельного податку.

• пропорційні — застосовуються в однаковій величині, незалежно від розміру податкової бази. Приклад — ставка податку з доходів фізичних осіб.

• прогресивні — зростають зі зростанням податкової бази. Приклад — ставки прибуткового податку з громадян, який діяв до 2003 року.

Податок на прибуток підприємств (ППП) - Податкова ставка: основна ставка податку 21% (з 01. 01. 12 до 31. 12. 12); З першого січня до 31 грудня 2013 року планується 19%;

Податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) - Ставки податку : 15% відоб’єкта оподаткування (зарплата).

16. Теоретичні засади побудови податкової системи.

Створення податкової системи базується на та­ких принципах:

— рівнонапруженість, що означає всебічне відображення величи­ни податків між суб´єктами оподаткування (доходи, споживання, майновий стан, заощадження тощо);

— забезпечення узгодження інтересів держави і платників по­датків. Це означає, що податкова система не повинна підривати фі­нансовий стан фізичних і юридичних осіб — платників податків;

— цілеспрямоване використання отриманих податків свідчить про те, що податкова система має позитивно впливати на діяльність платників податків і на темпи та пропорції соціально-економічного роз­витку суспільства.

Водночас ідеальних податкових систем, які б в однаковій мірі вла­штовували і платників податків, і органи влади, немає і, очевидно, не буде. Тому при формуванні податкової системи необхідно виходити із компромісних рішень, які б задовольняли потреби усіх суб´єктів по­даткової системи.

Принципи оподаткування вперше сформулював А.Сміт у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів». їх суть така:

- піддані держави мусять брати участь у її підтримці відповідно до своєї платоспроможності, тобто пропорційно доходу, яким вони ко­ристуються під заступництвом держави;

-  податок, який кожний платник платить, має бути чітко визначе­ним, а не довільним;

-  податки потрібно стягувати у найвигідніший час і найвигіднішим способом для особи, що його сплачує;

-  кожний податок має бути побудований так, щоб із кишень населення забиралося якомога менше понад те, що цей податок прино­сить до скарбниці держави.

17. Пряме оподаткування.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Коли об’єктом оподаткування є прибуток, земля, капітал або дохід юридичної чи фізичної особи, то це податок прямий, він залежить від величини певної власності. Прикладом цього можуть бути податки на прибуток підприємств, доходи громадян, на землю, майно тощо.

Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визнається найсправедливішим. Разом з тим форма прямого оподаткування потребує і складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об’єкта оподаткування й ухилення від сплати.

Переваги: дають змогу встановити пряму залежність між доходом платника і його сплатою до бюджету; виступають важливим фін інстр регул економ процесів (обсягу інвестицій, нагромадження капіталу); сприяють такому розподілу под тиску, при якому под вит- ти припадають на тих членів суспільства, які мають більші доходи.

Недоліки: потребують складного механізму їх стягнення; існує значна вірогідність ухилення від сплати; потребу встан складного механізму контролю; не стабільно надх. До бюджету.

18.Непряме оподаткування.

Непрямі́ пода́тки — податки на товари і послуги, що встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу, оплачуються покупцями при купівлі товарів та отриманні послуг, а в бюджет вносяться продавцями чи рідше виробниками цих товарів та послуг.

Головним непрямим податком є податок на додану вартість. Доданою вартістю є виручка від реалізації за мінусом матеріальних витрат або заробітна плата плюс прибуток. Реальна сума ПДВ, що перераховується в бюджет визначається як різниця між сумою ПДВ з реалізації і накопиченними сумами ПДВ по запасам і витратам. Об'єктом оподаткування ПДВ є реалізація українських та імпортних товарів, а також вивезеня товарів за митну територію України для споживання. Такі товари роботи та послуги оподатковуються по ставці 20%. 0% -на ставка застосовується до:експортних товарів;надання транспортних послуг за межами України; продажу вугілля та продуктів його збагачення; продажу вугільних і торфяних брикетів; продажу електроенергії.Сплачується ПДВ не пізніше 20 числа наступного місяця після звітного періоду. До видів відносять:акцизний збір, специфічні акцизи, універсальні акцизи,фіскальна монополія,мито. Акцизний збір — це непрямий податок, що встановлюється на високорентабельні і монопольні товари та включається в їх ціну. Акцизний збір в Україні було запроваджено у 1992 році і разом з ПДВ замінив податки з обороту і з продажу. Платниками є виробники товару і імпортери. Об'єктами оподаткування є обороти від реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів, митна вартість імпортних товарів придбаних за іноземну валюту та обороти з реалізації конфіскованого, безгоспного, чи заставленого майна. Мито — непрямий податок, що справляється з товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний контроль України.Фіскальна монополія - це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціноутворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію. При повній монополії держава залишає за собою виключне право на виробництво і реалізацію окремих товарів за встановленими нею цінами.Характерними рисами спецмфігного акцизу є обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування.

19.Ухилення від сплати податків, його види і напрями.

Ухилення від сплати податків — використання незаконних прийомів зменшення розміру податкового зобов'язання.Ухилення від сплати податків здійснюється платником податків, як правило, шляхом скорочення доходу чи іншого предмету оподаткування, неподання чи не повного подання документів, необхідних для обчислення податку чи подання не достовірних документів, незаконного отримання податкових пільг та інших преференцій, здійснення інших дій, що суперечать закону. Причин, що підштовхують підприємців до ухилення від сплати податків, досить багато:моральні; політичні; екологічні; техніко-юридичні.У практиці виділяють наступні види ухилення від оподаткування: приховування доходів;завищення витрат;оформлення фіктивних документів;оформлення поставок обладнання та продукції через фіктивні фірми;незаконне використання пільг;використання кредитних рахунків банків для несплати податків;відображення недостовірної інформації у податковій звітності.Одним із видів приховування виручки є не відображення в обліку та звітності виручки отриманої готівкою. Керівники можуть укладати договір не на весь обсяг робіт, а тільки на якусь частину. Одним із способів збільшення витрат на виробництво є фіктивне документальне оформлення документів. Ці витрати компенсуються готівкою шляхом отримання з розрахункового рахунку. Великого розповсюдження зазнало приховування від оподаткування доходів, отриманих резидентом від розміщення грошових коштів за кордоном. Резидент заключає договір з нерезидентом на поставку продукції, виконання робіт. Ухилення від сплати податків здійснюється при поставці до Україні товарів під видом комплектуючих виробів. В цьому випадку суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності через посередників (нерезидентів), який має пільговий режим оподаткування, отримують від іноземного підприємства-виробника товар, який є підакцизним. Посередник поставляє товар в Україну у якості комплектуючих виробів не сплачуючи акциз.Економісти вказують на 2 напрямки ухилення від сплати податків в Україні: перший - пов*язаний з кримінальною діяльністю або використанням незаконних методів приховування доходів: фабрикування та зивищення витрат,шахрайство і підробка документів,підкуп державних посадових осіб тощ, другий- легенький, зо базується на використанні лазівок у податковому законодавстві.З юридичного погляду таке ухвалення не є протиправним діянням.