18. Києво-могилянська Академія як осередок української та слов'янської культури.

Києво-Могчлянська академія була заснована в 1632 році у результаті об'єднання шкіл Київського братства і гімназії, що була відкрита в свій час при Києво-Печерській лаврі. Оскільки братські школи на той час виконали свою просвітницьку місію і вже не відповідали вимогам часу, митрополит Київський і Галицький Петро Могила створив перший в Україні і Східній Європі виший навчальний заклад. Врахувавши досвід католицизму Заходу, який широко використовував у своїх цілях гуманітарні науки: мову, літературу, історію, філософію, Петро Могила прагнув зміцнити підвалини православ'я конкретними знаннями і підняти загальний освітній рівень українського народу. Побудована за зразком європейських вищих навчальних закладів структура Академії забезпечувала послідовне оволодіння різними гуманітарними і природничими науками та філософією. Уперше в програми вищого навчального закладу вводяться природничі науки, відбувається становлення філософії як самостійної сфери знання. Як заклад, створений під егідою церкви, академія використовувала поширений в середньовічній Європі тип філософствування і усталену філософську термінологію, здобутки західноєвропейської схоластики в раціональному осмисленні релігійних догматів і в логіці. Поступово, із долученням до філософії Нового часу, формується нове розуміння предмета філософії. Оскільки ж у філософських курсах професори продовжували використовувати, в основному, філософію Аристотеля і Платона, патристичну літературу і вчення схоластів середньовіччя, то, як духовні особи, вони змушені були йти на компроміс. Але вже на першому етапі існування академії (XVII ст.) помітна тенденція до розмежування філософії і теології. Поступово основна увага переноситься з пізнання Бога на пізнання природи і людини, від дуалістичного протиставлення Бога і природи професори Академії поступово переходять на позиції, близькі до пантеїзму, розчинення Бога в природі, а також до деїзму, що характерно насамперед для І.Гізеля, а також для Ф.Прокоповича, Й.Туробойського, Г.Щербацького та інших. Водночас здійснюється рішучий відхід від антропоморфізації Бога, який постає як самодостатня духовна сутність, творяша сила, безмежна в своїх проявах і неосяжна для людського розуму. Оскільки в академії викладалась ціла низка природничих наук, то важливе місце в натурфілософії відводилося проблемі матерії, яка наділяється активністю і самостійним існуванням, має такі виміри, як ширина, глибина, довжина, висота. Матерія вічна і незнищувана. Рух розуміється як невіддільний від матерії, він універсальний і безперервний. Простір також мислиться як невіддільний від середовища і нескінченний у своїх вимірах. Час існування матеріальних речей пов'язувався з божественною вічністю і божественним помислом.

Знач на увага в Києво-Могилянській академії приділялась людині, яка розглядалась як мікрокосм у макрокосмі, Всесвіті, як невід'ємна частина природи. Але якщо в природі діє лише атрибут протяжності, вважали києво-могилянські філософи, то сутнісною основою людини є ще один субстанційний атрибут -мислення. Людська, душа має складну структуру, в ній діють різні складники: вегетативні, тваринні, людські і божественні. Ці складники можуть співіснувати і в злагоді, і у ворожнечі.

Людина володіє свободою волі і сама відповідає за свої вчинки, за свою долю не тільки перед Богом у потойбічному житті, але й на землі, перед людьми. На цій основі києво-могилянцями ставились проблеми громадського обов'язку, патріотизму, любові до своєї Батьківщини: це те, що дістало назву "громадського гуманізму". На відміну від західноєвропейських філософів, що ототожнювали розум та волю і тим самим розуміли свободу як пізнану необхідність (Спіноза), українські філософи їх чітко