- •I. Предмет філософії. Основне питання філософії. Світогляд як продукт духовно-практичного ставлення людини до світу.
- •2. Історичні типи світогляду. Специфіка і структура філософського знання.
- •3. Антична філософія та її характерні риси. Основні школи досократівської філософії.
- •4. Етика Сократа
- •12. Вчення про пізнання і. Канта. Етичне вчення і. Канта.
- •13. Історичні умови виникнення марксизму. Марксистське вчення про суспільно-економічну формацію.
- •14. Сцієнтизм та антисцієнтизм. Етапи розвитку позитивізму.
- •15. Філософія життя (а. Шопенгауер, ф. Ніцше, а. Бергсон).
- •16. Філософія фрейдизму. Неофрейдизм.
- •17. Екзистенціальна філософія (ж.-п. Сартр, а. Камю, к. Ясперс).
- •18. Києво-могилянська Академія як осередок української та слов'янської культури.
- •19. Філософські ідеї в творчості т. Шевченка.
- •20. Філософія г. Сковороди.
- •21. Філософські ідеї Кирило-Мефодіївського товариства. Філософія серця п.Юркевича.
- •22. Українська філософія хіх-хх ст.(м. Грушевський, д. Донцов, в. Винниченко).
- •23. Проблема буття у філософії.
- •24. Основні категорії онтології (матерія, рух, простір, час).
- •25. Філософські проблеми антропогенезу. Біологічне і соціальне в людині. Біологія і культура в генезі людини.
- •26. Життєва позиція особистості. Виховання особистості.
- •28. Свідомість як філософська категорія. Генезис свідомості.
- •29. Свідомість як культурний і суспільний феномен. Взаємозв'язок свідомості і мови.
- •30. Структура свідомості. Самосвідомість та її функції.
- •31. Пізнання як предмет філософського аналізу.
- •32. Поняття істини.
- •33. Єдність чуттєвого та раціонального, логіки та інтуїції в пізнанні. Специфіка наукового пізнання.
- •35. Ієрархія цінностей людського буття. Цінності як ядро світоглядної проблематики.
- •1. Функція конституювання сенсу життя. 2. Орієнтаційна функція цінностей 3. Нормативна функція цінностей.
- •38. Генезис теорії культури. Проблема кризи сучасної культури (Провідні концепції культури хіх-хх ст.)
- •38. Генезис теорії культури. Проблема кризи сучасної культури (Провідні концепції культури хіх-хх ст.)
- •39. Форми організації суспільного буття. Малі та середні соціальні групи. Великі соціальні групи як основні суб'єкти соціального розвитку.
- •42. Правова держава. Громадське суспільство.
- •43. Глобальні проблеми людства. Проблема вимірів і підходів до розв'язання глобальних проблем сучасності.
- •44. Парадокси глобальної і регіональної безпеки.
- •Глобальна екологічна ситуація
- •45. Цивілізаційний вибір України.
20. Філософія г. Сковороди.
Засновником української класичної філософії вважається видатний мислитель Г. Сковорода . Він народився в с. Чорнухи Полтавської губернії., Навчався в Києво-Могилянській академії (, був співаком придворної капели в Санкт-Петербурзі, перебував у складі посольської місії за кордоном , а згодом викладав у Переяславі поетику, працював домашнім учителем. Викладав у Харківському колегіумі, після чого вже до самої смерті був мандрівним філософом, писав діалоги, читаючи та даруючи їх своїм друзям і знайомим. Мандрівний спосіб життя досить гармонійно поєднувався зі специфічним стилем творчості, який цілком природно «вписувався» в поширений у тогочасній Україні літературно-філософський стиль творчого мислення — бароко. Барокова спрямованість сковородинської думки виявилася насамперед у принципово нераціоналістичному тлумаченні розумової діяльності людини — навіть термінологічне Сковорода уникав слова «розум», лише подекуди вживав іронічний вислів «повзучий розум». Натомість терміни «думка», «душа», «дух» тощо, причому вони найтісніше пов'язані у нього з серцем, органічно пройняті кордоцентричним змістом, що також є істотним виявом бароковості мислення.
Серце є не просто дух, безодня думок, а й людина (істинна людина). Тобто тут ідеться про інтерпретацію людини не як «мисленої» істоти , а як специфічного роду духовно-сердечного буття, екзистенції . Це — типово барокова (у її екзистенційно-кордоцентричній основі) позиція, яка виразно проявляється і в сковородинському визначенні філософії: «Філософія, або любов до мудрості, спрямовує все коло справ своїх на той кінець, щоб дати життя нашому духові, благородство серцю, світлість думкам, як голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, то все світле, блаженне, веселе. Оце є філософія». У цій екзистенційній орієнтованості сковородинської думки не на вузькораціоналістичні філософські обрії, а на весь людиножиттєвий розмай думок і почуттів, міркувань і емоцій, голови й серця вбачає Д.Чижевський індивідуальну неповторність філософії Сковороди.
Реальність, за Сковородою, не є моністично-унітарним (ідеальним чи матеріальним) буттям. Вона є гармонійною взаємодією трьох світів: макрокосму, мікрокосму й символічного світу.
Макрокосм єдиний, але єдність його специфічна, це «двоє в одному і одне із двох», вона «нерозривна», але водночас «незілляна», тобто Бог — не сама природа, а її «джерело», «світло», «сонце». Існування матерії є «корелятом» існування Бога, в цьому сенс її вічності . Але вічність ця —функція вічності Божественного буття, «тінню» якого є буття матеріальне.
Так само й мікрокосм, людина є єдністю двох натур: «емпіричної» (тілесної) і «внутрішньої» (істинної) людини. «Ти-бо тінь, тьма і тлінь! Ти сон істинної твоєї людини. Ти риза, а він тіло. Ти привиддя, а він у тобі істина, ти бо ніщо, а він у тобі сутність.
Великий світ (макрокосм) і Людина (мікрокосм), будучи відмінними світами, водночас тісно між собою взаємодіють. Взаємодія ця гармонійна, але встановлюється гармонія не автоматично, не сама собою: її грунт — творча життєва ініціатива людини. Для кожного людського індивіда існує спосіб гармонізації за макрокосмом (природним і соціальним буттям).
У третьому світі (як і у перших двох) так само вирізняються дві натури: видима (предметна образність символу — літери, слова та ін.) і невидима (сенс, «розшифрування» змісту символа). Розглядувана з боку видимої своєї натури, роз'яснює Сковорода, «Біблія є брехня і буйство Боже не в тому, щоб брехні нас навчала, та лиш у брехні відпечатала сліди й шляхи, що ведуть повзучий розум до