32. Поняття істини.

Результатом пізнання є досягнення істини.

Істина - адекватне відображення у свідомості людини, її поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності.Істина буває: об'єктивною, абсолютною і відносною.

Об'єктивна істина - це такий зміст знань, котрий не залежить від людини, її свідомості, мислення. Від людини, її мислення, здібностей залежить її готовність і здатність розкрити сутність явищ, тенденції їх розвитку. Об'єктивна істина складається з абсолютної і відносної істин. Поняття "абсолютна істина" у філософії вживається у трьох значеннях:

Абсолютна істина - це повне, точне, вичерпне відображення об'єкта у мисленні людини. Це такі знання про речі, процеси і явища, які не можна спростувати. Наприклад, знання про те, що Земля обертається навколо Сонця; що рух - спосіб існування матерії, її абсолютний атрибут; що атом містить у собі колосальну енергію.Абсолютними істинами є так звані "вічні істини" - факти, що встановлені з повною достовірністю. Тобто мова йде про події, що реально відбулися. "Вічними істинами" є аксіоми, котрі не потребують доведення, оскільки вони очевидні.

Абсолютна істина - це уявлення про можливість пізнання світу людиною "в цілому". Однак слід підкреслити, що ні людина, ні людство цього ніколи досягнути не зможуть. Тому що наші знання про Всесвіт є неостаточними і завжди будуть такими, оскільки світ "не стоїть" на місці, він "твориться", розвивається - властивості Всесвіту невичерпні. Таку істину людина пізнає не відразу, не цілком, а поступово, частинами. На цьому шляху мають місце не лише елементи абсолютного знання, а й помилки, хиби, відносна істина.

Відносна істина - це неповне, незавершене, неостаточне знання, котре в процесі пізнання уточнюється, поглиблюється.

Разом з тим це не означає, що ми не знаємо про ці речі нічого. Ми не все знаємо про суспільство, про закономірності його розвитку і функціонування. Однак ми знаємо, що визначальною основою суспільного поступу в кінцевому рахунку є матеріальне виробництво. Ми не все знаємо про атом та його властивості. Але ми достовірно знаємо, що атом містить в собі колосальні енергетичні можливості.

Зробимо висновок. Діалектика пізнання абсолютної істини, як пізнання світу в цілому, полягає у тому, що вона складається із суми відносин істин, а в кожній відносній істині мають місце елементи, частинки абсолютного знання, тобто такого знання, яке може бути спростоване в майбутньому. Отже, пізнання істини - процес взаємодії, співвідношення абсолютної і відносної істин: абсолютне знання розкривається через відносне, а відносне має у собі абсолютне, його елементи.

Істині у процесі пізнання протистоїть хиба. Хиба - це невідпо­відність нашого знання сутності речі, недостовірність суб'єктив­ного знання про предмет його об'єктивному змісту.

33. Єдність чуттєвого та раціонального, логіки та інтуїції в пізнанні. Специфіка наукового пізнання.

Пізнання як процес складається з двох нерозривних етапів - чуттєвого та раціонального. Чуттєве пізнання - основа чуттєвого досвіду. Воно ґрунтується на відчуттях, з яких починається пізнання(слух, дотик, зір, смак, нюх).Фактично, чуттєве пізнання - це активне, живе споглядання, "мислення" образами.

Раціональне пізнання здійснюється на рівні мислення. Останнє є процесом узагальненого, суттєвого відображення дійсності в таких його основних формах, як поняття, судження, умовивід.

Поняття - логічна форма, в якій відображаються загальні риси, ознаки, властивості певних речей, явищ чи предметів. В цих поняттях не беруться до уваги їхні конкретні ознаки, думка ж концентрується на загальному, що притаманне цим речам і явищам.

Судження - раціональна форма мислення, в якій щось стверджується або заперечується. Умовивід - форма раціонального пізнання, з допомогою якої отримують нове знання на основі принаймні двох суджень.

Чуттєве та раціональне пізнання знаходяться в органічній єдності, взаємодії. Не буває раціонального пізнання поза чуттєвим і, навпаки, чуттєвого пізнання поза раціональним. Яскравим прикладом єдності чуттєвого і раціонального у пізнанні може бути така його форма, як інтуїція.Інтуїція - це здатність людини осягнути істину, передбачити ситуацію через безпосереднє чуттєве споглядання, без логічного, раціонального доведення. Звичайно, такою формою відображення дійсності володіє не кожна людина.Основними рисами такої інтуїції є: безпосередність несподіваніст спалаху думки; неусвідомленість шляхів досягнення нового знання, яким чином це відбулося.

У філософії розрізняють рівні наукового пізнання - емпіричний та теоретичний. Емпіричний рівень - це наукове пізнання, котре ґрунтується на експерименті, на основних формах чуттєвого пізнання включає в себе специфічні методи пізнання: спостереження, порівняння, вимірювання, опис, експеримент, аналогію.Тому чуттєвий етап пізнання й емпіричний рівень - це не тотожні, різні поняття.

Теоретичний рівень наукового пізнання - не тотожний поняттю "раціональний етап пізнання". Теоретичний же рівень пізнання, окрім цих форм раціонального пізнання, має свої форми і свої методи пізнання. Основними формами теоретичного рівня пізнання є ідея, проблема, концепція, гіпотеза, наукова теорія.

Отже процес наукового пізнання проходить два етапи. Перший - це перехід від чуттєво-споглядального, конкретного пізнання абстрактного.

Другий етап - перехід від абстрактного (нез'ясованого) до конкретного (розкритого, вивченого) й об'єктивованого у відповідних поняттях та категоріях.Дійсне наукове пізнання не може обмежуватися лише чуттєво сприйнятими його об'єктами. Тому методом теоретичного пізнання є процес цілісного відтворення у мисленні пізнавального об'єкта шляхом сходження від абстрактного до конкретного, різноманітні сторони якого відображаються в логічних поняттях і категоріях.

34. Історичний розвиток філософських уявлень про цінності. Цінності в структурі соціуму.

Об'єктивістська та суб'єктивістська концепції цінностей

Людина, як відомо, вступає в різноманітні відношення зі світом.Оцінне відношення людини до світу вивчає аксіологія, або теорія цінностей.

Аксіологія – філософська дисципліна, що вивчає сутність, типи і функції цінностей.

Поняття "цінність" вперше ввів у філософію та соціологію німецький соціолог М. Вебер. Він вважав, що головним, визначальним у суспільстві має бути не загальне для всіх явище, тобто закон, а щось значиме. При цьому критерієм значимого виступають цінності, які в свою чергу є не що інше, як усвідомлені інтереси. Саме інтереси людини спричиняють цінність кожного предмета. В сфері інтересів можна оцінити предмет з точки зору добра або зла, істини або брехні, краси або потворності і т.д. М.Вебер розглядав цінності як явище історичне і вважав, що вони визначаються якимось інтересом епохи. Із зміною епохи втрачають свою силу і цінності, на зміну їм приходять цінності іншої епохи.

Кожній сфері буття людини відповідають певні цінності. До цінностей відносять ,природні цінності— чисте повітря, воду, корисні копалини, родючі ґрунти, ліси, багаті на рибу ріки і моря.Цінністю є здоровий стан організму (біологічні, вітальні цінності), а її антиподом — хвороба. Цінностями є певні душевні стани (психічні цінності) — відчуття комфорту, піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Соціальними цінностями є зайнятість населення, злагода в суспільстві, порядок, мир, демократія, їм протистоять безробіття, соціальні катаклізми, антагонізми, війни.До сфери духовних цінностей належать найвищі ідеали людства (добро, прекрасне, істина, свобода, справедливість, святість) і предмети культури, в яких вони об'єктивувались.Усі ці різноманітні предмети і феномени робить цінностями, об'єднує певне їх відношення до людини. Всі вони спрямовані на благо людини, на її утвердження в житті. Саме в цьому і полягає основна особливість цінності.Цінність — феномен, який об'єктивно, за своєю природою є благом для людини, спрямованим на утвердженні її в бутті, реалізації її творчих можливостей.

Загалом, серед філософів немає єдиного розуміння цінностей і способу їх буття. Це зумовлено як розмаїттям філософських концепцій, так і складністю предмета дослідження. Людина, яка прямо чи опосередковано визначає цінності, є складною і суперечливою істотою. Вона і свідомо вибирає цінності, і поставлена самою природою в ціннісне відношення до певних речей. Вона є і матеріальною істотою, для якої, наприклад, повітря, вода є базовими цінностями, які забезпечують її існування, водночас вона і духовна істота, яка через утвердження вищих цінностей підноситься над тваринним буттям.