Білет№1

1.Поняття і предмет підприємницького права.

Підприємницьке право – це комплексна галузь права, яка регулює відносини , в які вступають суб’єкти господарювання в процесі виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг, які здійснюються на професійній основі від свого імені під власну відповідальність з метою отримання прибутку.

Предметом підприємницького права є сукупність відносин, що виникають в сфері підприємницької діяльності.

Методи підприємницького права:

1. Метод автономних рішень.

2. Метод рекомендацій.

3. Метод координації.

4. Метод заборони під загрозою покарання.

5. Дозвільний метод.

6. самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

2.Правовий режим майна суб’єктів підприємницької діяльності

Для здійснення і господарської, і підприємницької діяльності   необхідною передумовою є володіння суб’єктами господарювання засобами виробництва, майном, що використовується в процесі цієї діяльності. Майном, за Господарським кодексом України, визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб’єктів господарювання і відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку цих суб’єктів (ст. 139). Залежно від правових засад володіння майном при здісненні господарської діяльності визначається його правовий режим. Під правовим режимом майна розуміють установлений правовими засобами порядок і умови придбання (присвоєння) майна, здіснення суб’єктами права повноважень володіння, користування та розпорядження ним, реалізація функцій управління майном, а також правова його охорона. Якщо це визначення деталізувати, то можна виокремити такі елементи або структуру правового режиму: 1)  сукупність  правових норм,   що  регулюють  відносини  власності,   визначають форму власності, види майна, суб’єктів права власності, правомочності власника;

2)    правомочності    державних    організацій    по    здійсненню    права господарського відання чи права оперативного управління майном; 3) правоздатність суб’єктів господарювання в майнових відносинах; 4) встановлені правовими засобами порядок та умови розподілу майна по фондах, використання його в процесі виробничо-господарської та іншої діяльності, здобуття з нього корисних результатів; 5) функції та компетенцію керівників організації щодо управління майном та його ефективного використання з метою забезпечення статутної діяльності підприємства; 6) порядок і умови розподілу та використання прибутку (доходу); 7) установлені правовими засобами майнові взаємовідносини організації  як юридичної особи і держави, інших юридичних осіб і підприємців; 8) правову охорону майна суб’єкта господарювання.

Таким чином, правовий режим майна суб’єкта господарювання являє собою встановлені нормативними актами правила, можливі межі «панування»  суб’єкта господарювання над належним йому майном. Основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права – право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна (ст. 133 ГКУ). Господарська діяльність може здійснюватися також на основі таких речових прав, як право володіння, право користування тощо.

Визначення: Банкрутство – це встановлений арбітражним судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов’язання не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури. Відносини, пов’язані з банкрутством, регулюються Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Односторонній договір – це коли одна сторона (особа) бере на себе обов’язок перед другою стороною (особою) вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони. До односторонніх договорів належать переважно так звані реальні договори.

Приватне акціонерне товариство – це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

Задача№ 1

1.Ні. Тому, що діл-сть разова і не зареєстрована

2.400 грн

3.Господарський суд

Білет№2

1.Джерела підприємницького права.

Класифікувати нормативно-правові акти можна за різними ознаками. Найбільш поширеною є класифікація джерел права за їх юридичною силою. За цією ознакою в літературі джерела підприємницького права поділяються на 4 рівні:

1. конституційне регулювання відносин у сфері підприємництва;

2. міжнародно-правове регулювання;

3. регулювання відповідних відносин на основі кодифікованих нормативно-правових актів (кодексів), законів та інших актів, що мають силу закону;

4. регулювання підприємницьких відносин підзаконними нормативними актами.

В Україна джерела підприємницького права поділяються наступним чином:

1. закони:

- Конституція України;

- міжнародні договори, ратифіковані ВР України;

- закони і кодекси;

- декрети Кабміну України;

2. Підзаконні НПА:

- укази президента Укр.;

- постанови ВР Укр.;

- постанови Кабміну України;

- накази, листи, розпорядження, інструкції міністерств і відомств;

- локальні НПА;

3. судова практика:

- постанови Пленуму Верховного суду України;

4. звичаї (для суб’єктів ЗЕД).

2.Умови та порядок видачі торгових патентів.

Торговий патент видається суб‘єктам господарювання, що проводять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), - за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб‘єктам господарювання, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, - за місцем реєстрації цих суб‘єктів.

Підставою для придбання торгового патенту є заявка, в якій повинні містити такі реквізити:

• найменування суб’єкту підприємницької діяльності;

• юридична адреса суб’єкта підприємницької діяльності;

• для структурного підрозділу – довідка органу, який погодив місцезнаходження структурного підрозділу;

• вид діяльності;

• найменування документу про сплату вартості торгового патенту.

Вартість торгового патенту встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів.

Вартість торгового патенту на календарний місяць встановлюється у межах таких граничних рівнів:

• на території міста Києва, обласних центрів – від 60 до 320 гривень;

• на території міста Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних центрів – від зо до 160 гривень;

• на території інших населених пунктів – до 80 гривень.

Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців.

Торговий патент має бути відкритим і доступним для огляду. Торговий патент є чинним на території органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності чи з яким погоджено місцезнаходження торгової точки. Торговий патент, виданий для здійснення пересувної торгівлі, дійсний на території України. Передача торгового патенту іншому суб’єкту або структурному підрозділу не дозволяється.

Визначення: Договір – це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком,квитком,талоном або іншими документами.

Ліквідація підприємства – це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності визнаного арбітражним судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Арбітражний керуючий – це (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали арбітражного суду. Одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. У разі коли арбітражному суду не запропоновано кандидатуру арбітражного керуючого у встановленому цим Зако-ном порядку арбітражний суд має право призначити арбітражним керуючим працівника державного органу з питань банкрутства за поданням останнього.

Задача № 2

1.Ні, тому що це внутрішньогосподарська діяльність

2.Ні, тому що це господарська некомерційна діяльність. Так, тому що внутрішньогосподарська діяльність ліцензується

3.Так, ЗУ «Про державну податкову службу»

Білет№3

1.Поняття та види акцій за законодавством України.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Набуття відчуження іменних акцій вимагає внесення змін до реєстру власників цих акцій і тільки після цього можуть бути реалізовані права на управління, що випливають з цих акцій. Привілейовані акції дають акціонерові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Вони не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства. Прості акції дають право акціонеру на отримання дивідендів у розмірі, який визначається зборами акціонерів, право одного голосу в управлінні товариством, а також право на частину майна акціонерного товариства при його ліквідації пропорційно до кількості належних акціонеру акцій.