19. Поняття "рівновага споживача". Кардиналістська теорія поведінки споживача. Другий закон Госсена. Еквімаржинальний принцип досягнення раціонального виробу та рівновага споживача.

Рівновага споживача (Кардиналістська теорія поведінки споживача) – стан, у якому досягається оптимальна структура покупок (згідно з принципом раціональності – прагнення отримати максимум корисності від споживання благ за умов обмеженого бюджету і за інших незмінних умов), будь-яка зміна в структурі покупок знижує рівень задоволення споживача. Така рівновага передбачає, що як тільки споживач отримує даний набір товарів, у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший.

y D U3 U2 U1 I x

Точка дотику (D) найвищої кривої байдужості U₂ з бюджетною лінією I відповідає стану рівноваги споживача (згідно з ординалістською теорією корисності). Крива байдужості U₃, що є кривою, яка відповідає більш високому рівню задоволення потреби споживача, ніж крива байдужості U2, не може бути досягнута, тому що виходить за межі його бюджету.

Бюджетна лінія – це лінія, яка показує можливі варіанти вибору наборів з двух благ при обмеженому бюджеті в заданій системі цін товарів.

Крива байдужості – лінія на двомірній площині з безліччю наборів благ, кожна точка , якої показує набори двох благ, що мають для споживача однакову корисність.

Концепція рівноваги споживача в термінах граничної корисності (MU) і цін товарів (P) може бути описана рівнянням: MU_x / P_x = MU_y/ P_y MU_x, MU_y – гранична корисність , відповідно, блага X таY. (цією теорією була введена одиниця виміру корисності – ютиль); Px , Py – ціна, відповідно, блага X та Y, гр. одиниць. Також це рівняння можна записати таким чином: MU_x/MU_y = P_x/P_y. Тобото, відношення граничної корисності дорівнює відношенню їх цін.

Це правило має і іншу інтерпритацію: споживач у стані рівноваги розподіляє свій бюджет таким чином, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожне благо, давала таку саму граничну корисність. Це другий закон Госсена, а також цей закон називається еквімаржинальний принцип рівності зважених граничних корисностей, який є спільним для обох теретичних підходів: кардиналістського та ординалістського.

26. Ринок землі. Особливості землі як фактору виробництва. Фактори впливу на попит земельних ресурсів. Рента та її види. Ціна землі.

Ринок землі - ринок природних ресурсів, що включає в себе сільськогосподарські угіддя, родовищакорисних копалин, ділянки для споруд тощо.

Земля – фактор виробництва, що включає землю, яка використовується у сільськогосподарському або промисловому виробництві, а також використовувані природні ресурси землі. Земля є фактором виробництва довгострокового використання, її особливістю є те, що вона обмежена.

Пропозиція на ринках землі більш-менш стабільна. Вона залежить від багатьох факторів, які сумарно можна звести до двох: якість або родючість землі; місцезнаходження ділянки землі. Якість землі – залежить від природнокліматичних умов, структури грунту, умов господарювання та ін.

Фіксований (у конкретний час) характер пропозиції землі визначає криву попиту на землю як абсолютно нееластичну. Тобто пропозиція землі не може бути збільшена навіть в умовах значного підвищення ціни на землю.

Для визначення орендної оцінки землі на ринку необхідно пропозицію співставити з попитом на землю. Форма кривої попиту на землю залежить від технологій у галузях, що використовують землю, кількості інших факторів виробництва, а також від попиту на кінцеву продукцію.

Збільшення попиту, наприклад, на сільгосппродукцію призводить до зростання граничної доходності землі. Гранична доходність землі (MRP_T ) – дорівнює граничному продукту землі (МР_Т), помноженому на ціну продукції (Р_Т). MRP_T = МР_Т * Р_Т

Зростання граничної доходності призводить до зротсання попиту на землю при будь-якій орендній ставці.

P ST R2 DT2 R1 DT1 Q

Q – величина земельних угідь (га); P – орендна плата.

Пропозиція землі (ST) фіксована, крива попиту на землю DT показує граничну цінність землі для певної фірми. При зростанні цін на сільськогосподарську продукцію гранична доходність землі збільшується, що призводить до зрушення кривої попиту з положення DT₁ до положення DT₂ , що, в свою чергу, викликає зростання ставки орендної плати з R₁ до R₂.

Рента поділяється на такі види: диференційна рента 1 – виникає в результаті різниці родючості землі та її місцезнаходження; диференційна рента 2 – залежить від обсягу капіталовкладень в дану ділянку землі; монопольна рента – умовами її утворення є невідтворність земель певних якостей та особливі кліматичні умови; абсолютна – плата за використання землі та інших ресурсів, пропозиція яких жорстко обмежена.

Орендна плата визначає ціну землі на ринку. Ціна землі визначається орендною платою, яку має намір одержати власник землі у майбутньому. Тобто виступає капіталізованою земельною рентою.