Модуль і. Основи агрономії. Польове та лучне кормовиробництво

Тема 1: Меліорація земель

Меліорація ‑ це корінне поліпшення угідь та підвищення родючості ґрунту за допомогою комплексу таких заходів зрошення та обводнення в посушливих умовах, осушення перезволожених та заболочених ґрунтів, боротьби з водною та вітровою ерозією ґрунтів, культуртехнічних робіт (збирання каменів, корчування пеньків, видалення деревно-чагарникової рослинності тощо), лісотехнічних (насадження поле- та ґрунтозахисних лісосмуг, залісення балок, ярів, пісків та ін.), вапнування кислих та гіпсування засолених ґрунтів.

Сільськогосподарські меліорації об’єднують у вісім видів: гідротехнічно-інженерні системи, що забезпечують регулювання водного режиму ґрунтів (подачу або викид гравітаційної вологи); агромеліоративні ‑ спрямовані, насамперед, на зміни фізичних властивостей ґрунтів і рельєфу; культурно-технічні ‑ забезпечують створення умов для ведення сільськогосподарського виробництва; хімічні ‑ спрямовані на усунення несприятливих фізико-хімічних властивостей ґрунтів через внесення у ґрунт і у води хімічних меліорантів (вапно, гіпс, кислоти тощо); теплові ‑ спрямовані на поліпшення температурного режиму ґрунтів; фітомеліоративні ‑ вирощування трав для сидерації полів, залуження, а також садіння лісових і чагарникових порід; протиерозійні (терасування схилів, контурна оранка, планування полів тощо) ‑ спрямовані на запобігання змиву гумусового шару ґрунту, відновлення і окультурення еродованих ґрунтів; рекультиваційні ‑ спрямовані на відновлення порушених гірничими розробками земель, тощо. Меліорація має бути екологічно безпечною. Основними положеннями еколого-меліоративної концепції меліорації є:

1) ландшафтно-геохімічний принцип оцінки обсягів меліорації, використання і охорона земельних ресурсів;

2) адаптивне застосування агромеліоративних, інженерно-меліоративних, лісомеліоративних та інших заходів без протиставлення їх один одному;

3) застосування ґрунтово-екологічного підходу при проектуванні меліоративних систем (адекватність меліоративних і агрономічних заходів генетичним властивостям ґрунтів і ґрунтоутворюючих порід, природнокліматичним умовам);

4) соціально-економічна заінтересованість землекористувачів у ефективному використанні меліорованих ґрунтів, збереженні та підвищенні їхньої родючості, захисті навколишнього середовища;

5) об'єктами меліорації є всі компоненти меліорованого ландшафту, тому вибір способів меліорації, конкретних рішень визначається генетичними властивостями й складом ґрунтів і ґрунтоутворюючих порід, кліматичними, гідрогеологічними і геохімічними умовами.

Програма меліорації ґрунтів повинна передбачати комплекс заходів з екологічного захисту як окремих компонентів ландшафту, так і агроландшафтів у цілому. Всі меліоративні заходи мають бути також узгоджені з роботами сільськогосподарського циклу, системою сівозмін, обробітком ґрунту, внесенням добрив. Меліорація ґрунтів не може бути ефективною за низької культури землеробства.

Зрошення земель. На території країни є райони, в яких при значній кількості сонячного тепла, світла, тривалому безморозному періоді вирощування високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур без зрошення практично неможливе. Зрошення, як свідчить виробничий досвід, забезпечує високі врожаї сільськогосподарських культур. Окрім того, на зрошуваних землях вирощують по два врожаї на одній площі протягом року.

У виробничих умовах застосовують три способи зрошення сільськогосподарських культур: поверхневий, дощування, підґрунтового зрошення.

При поверхневому зрошенні вода розподіляється на поверхні ґрунту по борознах, напуском по смугах, затопленням (лиманне зрошення).

Полив по борознах здійснюють практично під усі культури, але частіше при вирощуванні овочевих, бавовнику та інших просапних культур. Вода при цьому подається в борозни, нарізані в міжряддях. Полив напуском по смугах частіше застосовують при зрошенні культур суцільного способу сівби (зернові, багаторічні трави та ін.). Зрошувану площу розбивають на смуги з нахилом. Смуги обмежують земляними валками висотою 15-22 см. При зрошенні на ці смуги з тимчасових зрошувачів подають воду шаром 5-10 см.

Полив затопленням застосовують при вирощуванні рису. Для цього зрошувану площу розбивають на прямокутні ділянки (карти). Кожну карту поперечними валками висотою 30-40 см ділять на чеки (дрібніші ділянки) пло­щею 0,5-1 га. Чеки наповнюють водою поступово. Висота шару води залежить від потреб вирощуваної культури.

При зрошенні дощуванням вода викидається дощувальними апаратами в повітря, подрібнюється там на краплі й падає на ґрунт і рослини у вигляді дощу. Цей спосіб зрошення найбільш досконалий та перспективний. Для дощування застосовують різні зрошувальні установки: дощувальні машини ДДН-70, ДДН-100; агрегати ДДА-100М, ДДА-100МА; комплекти пересувного дощувального обладнання КІ-25, КІ-50, "Райдуга"; широкозахватні дощувальні машини ДКШ-64, "Волжанка", "Фрегат", ДМУ, дощувальну машину ДФ-120 "Дніпро".

При підґрунтовому зрошенні вода подається безпосередньо в кореневмісний шар ґрунту по зволожувачах. Пористі, керамічні або поліетиленові труби прокладають у ґрунті на глибині 40-50 см. Підґрунтове зрошення ефективне на ґрунтах з доброю капілярністю. Недоцільно застосовувати його на піщаних, супіщаних та засолених ґрунтах.

Залежно від призначення, поливи є вологозарядкові, вегетаційні, спеціальні (передпосівний, посадковий, проти-заморозковий, освіжний, удобрювальний та ін.).

Вологозарядкові поливи застосовують у передпосівний період восени, взимку або влітку під повторні посіви. Навесні такі поливи можуть призвести до запізнення із сівбою. Вони передбачають створення запасів вологи у верхніх та більш глибоких шарах ґрунту з метою задоволення потреб сільськогосподарських культур у волозі протягом вегетаційного періоду. їх застосовують у районах, де випадає недостатня кількість опадів в осінньо-зимовий період. Вологозарядкові поливи здійснюють по борознах або напуском по смугах.

Вегетаційні поливи проводять різними способами з урахуванням особливостей вирощуваних культур, погодних умов. Вони створюють сприятливий водний режим на посівах культур протягом вегетаційного періоду.

Передпосівні поливи застосовують при пересиханні верхнього шару ґрунту на час сівби. При цьому зволожується шар ґрунту до 0,5 см.

Посадкові поливи проводять під час садіння та підсаджування розсади овочевих та інших культур.

Утеплювальні поливи є засобом захисту рослин від ранньоосінніх та пізньовесняних приморозків.

Освіжні поливи сприяють зниженню температури повітря, ґрунту, рослин. Із цією метою застосовують дощування.

Удобрювальні поливи виконують під час внесення та рівномірного розподілу добрив на полі. Проведення цих поливів залежить від біологічних особливостей вирощуваних культур.

Застосовують також ґрунтополіпшувальні (для видалення з ґрунту шкідливих солей), дезинфікуючі (для знищення шкідників та збудників хвороб сільськогосподарських рослин), провокаційні (для провокування появи сходів бур'янів) та інші види поливів.

Усі види поливів мають задовольняти такі вимоги:

• забезпечувати рівномірний розподіл по площі та глибині кореневмісного шару розрахункової кількості води у визначені терміни;

• запобігати втратам води внаслідок просочування в глибокі шари, скидання та випаровування, тобто забезпечувати високий коефіцієнт використання води (за А.Безменовим не менше 0,95-1);

• зберігати структуру ґрунтів;

• запобігати засоленню та заболочуванню ґрунтів;

• забезпечувати високу продуктивність праці під час поливів за умови максимальної механізації та автоматизації їх.

Поліпшення лук та пасовищ. Для підвищення про­дуктивності низьковрожайних лук і пасовищ проводять корінне й поверхневе поліпшення.

Корінне поліпшення застосовують на низьковрожайних луках і пасовищах. Таке поліпшення передбачає переорювання угідь, висівання однорічних культур із наступним залуженням лукопасовищними травами. Склад траво­сумішок залежить від типів кормових угідь та способів їх використання. Корінне поліпшення здійснюють на угіддях зі зв'язними ґрунтами, де немає ерозії. Не проводять його на піщаних ґрунтах та крутих схилах.

Заболочені луки та пасовища, зайняті чагарниками і купинами, перед поліпшенням осушують, очищують від чагарників, дрібнолісся, каміння тощо.

Оранку дернини проводять чагарниково-болотними, болотними та звичайними плугами восени на глибину 20-25 см (на ґрунтах із неглибоким орним шаром на повну глибину). Весняну оранку здійснюють на заплавах після спадання весняних повеневих вод. Навесні пласт дернини обробляють дисковими та звичайними боронами, легкі ґрунти коткують легкими, а торф'яні ‑ важкими водоналивними котками.

На розораних ділянках вирощують високоврожайні однорічні культури (кукурудза, кормові буряки, овочеві). Добрива вносять з урахуванням потреб кожної культури. Обробіток ґрунту, догляд за культурами здійснюють пізніше, після спадання весняних повеневих вод.

Багаторічні трави висівають, як правило, через 1-4 роки після однорічних культур. Однак для прискорення залуження їх можна висівати безпосередньо по пласту. Таке залуження проводять на угіддях, придатних для вирощування однорічних культур. На природних та штучних луках із задовільним травостоєм проводять поверхневе поліпшення. До прийомів поверхневого поліпшення нале­жать систематичне внесення органічних (15-20 т/га) і мінеральних (N₃₀-₄₅Р_45-60К_60-90) добрив навесні; підсівання бобових і злакових трав (якщо в травостоях їх недостатньо) дисковими сівалками рано навесні, обробіток лук із щільною дерниною; боротьба з бур'янами, чагарниками, купинами, дрібноліссям.

Ефективним засобом поліпшення угідь є створення багаторічних культурних пасовищ. На природних сіножатях і пасовищах, а також на старих сіяних луках із незадовільним та зрідженим травостоєм висівають пасовищні травосумішки.