Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
derzhavne_pravo_zar_kr (1).doc
Скачиваний:
17
Добавлен:
04.12.2018
Размер:
976.38 Кб
Скачать

3. Інституцюналізація політичних партій

Правовий статус і порядок діяльності політичних партій ре­гулюється внутрішнім і зовнішнім методами.

Зовнішній метод регулювання здійснюється шляхом ухвалення конституцій, звичайних законів і судових рішень. Головним чином, він реалізується за допомогою інституціоналізації.

Інституціоналізація політичних партій виявляється в 2 взаємо­зв'язаних процесах -конституиіоналізації і законодавчій інсти­туціоналізації.

Конституціоналізація — включення в конституції основних принципів, що стосуються правового статусу політичних партій.

Законодавча інституціоналізація - детальне визначення зако­ном правового статусу політичних партій. Вона зазвичай вклю­чає правове регулювання наступних елементів статусу політич­них партій:

  1. Поняття політичної партії, визначення місця і ролі партій в політичній системі і державному механізмі.

  2. Умови і порядок створення і припинення діяльності полі­тичних партій.

  3. Вимоги до ідеології і програмних положень партій.

  4. Вимоги до їх організаційної будови і порядку діяльності.

  5. Фінансово-економічна база партій.

6. Взаємини з публічною владою, перш за все участь у виборах і в діяльності представницьких органів держави і місце­вого самоврядування.

Система деталізації і визначеності цих положень різна, але сама їх наявність становить абсолютно визначену специфічну ознаку сучасного конституціоналізму.

Норми, які регулюють тою чи іншою мірою діяльність партій, містяться в Конституції Італії 1947 р., в Конституції Японії 1947 р., а також в конституціях ФРН, Франції, Іспанії. У 1967 р. у ФРН був прийнятий закон про партії. Декілька законів (1954 р., 1965 р., 1970 р., 1974 р.), в яких також певною мірою регулюються питання діяльності партій, насамперед в період виборчих кампаній, прийнято в США. Важливу сферу регулю­вання діяльності партій становить державне фінансування партій. Особлива увага приділяється при цьому виборчим ви­тратам. У Великобританії головна опозиційна партія вважаєть­ся за опозицію "її величності", а лідер такої партії отримує платню з казни.

Внутрішній метод регулювання здійснюється самими політич­ними партіями через їх центральні або місцеві керівні органи. Всі партії, незалежно від ступеня їх організаційної оформле­ної, володіють певною внутрішньою структурою, між різними партійними органами існують інституціоналізовані відносини. У організаційно оформлених партіях особливим предметом Регулювання є членство. Необхідно відзначити, що і організаційно неоформлені партії почали вживати заходів щодо зміц­нення партійних організацій. Наприклад, в США в 1974 р. був прийнятий статут Республіканської партії, а в 1976 р. на­ціональний конвент Республіканської партії оформив відпо­відні особливі правила її діяльності.

4. Партійні системи зарубіжних країн

Партійні системи - це політичний інститут, який характери­зує політичну організацію суспільства а також сам характери­зується, з одного боку, відносинами між партіями і державою, а з іншої - відносинами партій з іншими суспільними елемен­тами політичної системи і громадянами. Партійна система пов'язана з соціальною природою влади, методами її здійснення, історико-національними традиціями, політичною і правовою культурою відповідної країни, що і породжує специфіку і різно­манітність партійних систем в різних країнах.

Партійні системи можна класифікувати за різними підставами. Єдиного підходу в цьому питанні не існує.

М. Дюверже і його послідовники виділяють одно-, дво- і багатопартійні системи. Дж. Сарторі розширив цю типологію. Він виділяє однопартійну, гегемоністичну, з домінуючою партією, двопартійну, обмеженого плюралізму, поляризованого плюралізму і атомізовану системи.

Більшість вчених виділяють багатопартійні, двопартійні системи, системи фіксованого законом числа партій і однопар­тійні системи. Найбільш поширені двопартійні і багатопартійні системи.

Багатопартійна система не рівнозначна наявності в країні безлічі партій, що характерний практично для будь-якої де­мократичної, а інколи і для тоталітарної держави. Про багатопартійну систему ми можемо говорити тільки у тому випадку, коли у виборчій боротьбі за владу беруть участь більше 2 полі­тичних партій і всі вони мають шанси взяти участь у формуванні уряду.

Соціальною основою багатопартійності є саме суспільство, що складається з різних соціальних і інших інституціоналізованих груп з суперечливими інтересами. Кожна соціальна і будь-яка інша група може бути представлена відповідною партією або партіями. В той же час до партії можуть входити люди з різних соціальних верств суспільства, інтереси яких в чомусь збігаються.

Численні багатопартійні системи можна поділити на наступні групи:

Багатопартійні системи без монопольно пануючої партії. За цієї форми багатопартійності жодна партія не має в своєму розпорядженні абсолютної більшості в парламенті і тому ви­мушена вступати до різного роду політичних союзів з метою створення коаліційного уряду.

Типовий приклад - партійна система Італії. До 1993 р. най­більший вплив в країні мала Християнсько-демократична партія (ХДП), що користувалася підтримкою Ватикану. Окрім неї діяли Республіканська, Ліберальна, Комуністична, Соціалістична партії, Італійський Соціальний Рух — Національно Праві Сили. У 1993 р. ХДП була перетворена в Італійську Народну Партію. Багато партій розкололися. Помітну роль почали відігра­вати Радикальна Партія, Ліга Півночі, "Вперед Італія". 18 квіт­ня 1993 р. на національному референдумі були скасовані статті закону 1974 р. "Про участь держави у фінансуванні політичних партій", пов'язані з наданням щорічних державних дотацій парламентським групам. У грудні 1993 р. були внесені зміни в закон про недержавне фінансування політичних партій, встанов­лені нові критерії перерозподілу засобів на проведення виборчих кампаній.

Багатопартійні системи з монопольно пануючою партією. Різно­видом цієї системи є багатопартійна система з блоковою формою. При цій системі абсолютна парламентська більшість належить одній партії, яка формує однопартійний уряд. Наприклад, в Японії до 1993 р. домінувала на протязі 38 років Ліберально-демократична партія. Така ж система (з перервами з 1977 р. по 1980 р. і з 1989 р. по 1992 р., коли правила Джоната парті) діяла в Індії. Там з моменту завоювання незалежності (1949 р.) при владі до 1996 р. перебувала партія Індійський національ­ний конгрес (ІНК), створена в кінці XIX ст. Сучасний ІНК (І) протистоїть Бхаратія Джаната парті, яка була головною опози­ційною партією і користувалася впливом в штатах хіндімовного поясу, а також партії Джаната дал і партіям лівого руху - Комуністичній партії Індії і Комуністичній партії Індії (марксистькій).

У Франції при президентах Шарлі де Голлі (1958-1969) і Жоржі Помпіду (1969-1974) монопольне положення займала голістська партія. Спочатку вона називалася Союз в захист нової республіки, з 1968 р. - Союз демократів за республіку, з 1976 р. - Об'єднання на підтримку республіки (ОПР). З 1974 р. У Франції встановилася багатопартійна система з блоковою формою. До складу правлячої коаліції увійшли ОПР і "Союз за французьку демократію", в який входили Республіканська партія, Центр соціальних демократів, Партія радикалів, Партія радикальних соціалістів. Протягом 7 років в опозиції до них знаходилися Французька соціалістична (ФСП) і Французька комуністична (ФКП) партії. У 1981 р. на президентських ви­борах переміг лідер ФСП Франсуа Міттеран і незабаром його партія отримала абсолютну більшість на виборах в Національ­ні збори. У 1986 р. більшість в Національних зборах отримав блок "Об'єднання на підтримку республіки і Союз за французьку демократію". У 1995 р. президентом став лідер Республікансь­кої партії Жак Ширак.

З 1949 по 1966 роки у ФРН монопольно панував блок партій Християнсько-демократичний союз/Християнсько-соціальний союз (ХДС/ХСС). З 1966 по 1969 роки тут існував уряд "вели­кої коаліції" (ХДС/ХСС і СДПН). У 1969 р. було сформовано уряд СДПН і Вільної демократичної партії (ВДП). З 1989 р. спостерігалася зразкова рівність сил соціал-демократів і христи­янських демократів. Уряд формували СДПН і ВДП. З 1983 р. ВДП вступила в коаліцію з ХДС. Зміцнилося положення пар­тії "зелених". Діють інші партії.

Двопартійна система характеризується тим, що за наявності безлічі партій реально претендують на владу і поперемінно формують уряд лише 2 з них. Одна партія править, а інша, знаходячись в опозиції, критикує її, після чого в результаті виборів вони час від часу міняються місцями. Така система ускладнює можливість приходу до влади третьої політичної сили. Класичним зразком держави з двопартійною системою є США. Більше 100 років на політичній арені тут панують 2 головні партії — Республіканська і Демократична. Примітно, що відмінності між крайніми фракціями цих партій інколи є більш значними, ніж між самими партіями.

Двопартійна система Великобританії базується на діяльності Консервативної і Лейбористської партій. Третя за величиною - Ліберально-демократична партія виникла в 1988 р. шляхом злиття Ліберальної і Соціал-демократичної партій. На початку 80-х років XX ст. вони створили двопартійний блок, що висту­пав на виборах 1983 і 1987 років під назвою альянсу і що отримав відповідно 25,4% і 23% голосів. Нині ця партія не становить небезпеки для 2 головних партій.

Система фіксованого законом числа партій. Ця система, як правило, зустрічається в країнах, що розвиваються, і має тим­часовий, перехідний характер. Вона переслідує мету не допустити появи в державі опозиційних партій, які могли б претендувати на державну владу. Наприклад, з 1966 по 1972 роки двопартійна система існувала в Бразилії; з 1976 по 1990 роки трипартійна система в Сенегалі; у 90-ті роки XX ст. двопартійна система в Нігерії і трипартійна система в Індонезії.

Однопартійна система. Ця система характерна для країн з авторитарним і тоталітарним режимом. У різні періоди одно­партійна система існувала в Німеччині, Італії, Китаї, Кубі, КНДР і інших державах. Для цієї системи характерна теза про "керівну і спрямовуючу роль партії", закріплена в конституції держави.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]