- •2. Система конституційного права
- •3. Суб'єкти конституційного права
- •4. Джерела конституційного права
- •5. Конституційне право як юридична наука і навчальна дисципліна
- •Тема 2 політичні партії і партійні системи зарубіжних країн
- •1. Політичні партії: поняття, сутність, функції
- •2. Класифіісація політичних партій, їх організаційна структура
- •3. Інституцюналізація політичних партій
- •4. Партійні системи зарубіжних країн
- •Тема з конституції зарубіжних країн
- •1. Теоретичні основи конституції: поняття, сутність, функції, юридичні властивості
- •2. Порядок внесення змін і доповнень до конституції
- •3. Еволюція змісту конституцій
- •4. Конституційний контроль в зарубіжних країнах
- •Тема 4 основи правового статусу особи
- •1. Конституційний статус особи. Інститут громадянства
- •2. Права і свободи в теорії конституціоналізму
- •3. Конституційні права і свободи і їх класифікація
- •Тема 5 форми держави в зарубіжних країнах
- •1. Форма правління
- •2. Форма державного устрою
- •3. Політичний режим
- •Тема 6 виборче право і виборчі системи зарубіжних країн. Референдуми в зарубіжних країнах
- •1. Поняття, сутність і принципи виборчого права
- •2. Поняття і види виборів. Порядок організації і проведення виборів в зарубіжних країнах
- •3. Виборчі системи
- •4. Референдуми в зарубіжних країнах
- •Тема 7 глава держави в зарубіжних країнах
- •1. Особливості конституційного статусу глави держави
- •2. Компетенція глави держави
- •1. Парламент і парламентаризм
- •2. Структура, склад і внутрішня організація парламенту і його палат
- •3. Компетенція парламентів
- •4. Статус депутата парламенту
- •Тема 9 уряди зарубіжних країн
- •1. Поняття і види урядів, порядок їх формування
- •2. Структура урядів
- •3. Компетенція урядів, їх правотворчість
- •Тема 10
- •1. Англосаксонська, континентальна і інші системи місцевого управління і самоврядування
- •2. Організаційно-правові форми місцевого самоврядування зарубіжних країн
- •3. Компетенція і фінансова база органів місцевого управління і самоврядування
- •Модуль 2. Особлива частина
- •Тема 11 основи конституційного права великобританії
- •1. Конституція великобританії. Особливості правового статусу особи
- •2. Вищі органи державної влади
- •3. Регіональне і місцеве самоврядування і управління
- •Тема 12 основи конституційного права сіла
- •1. Конституція 1787 року і її специфічні риси. Поправки до конституції
- •2. Вищі органи державної влади
- •3. Американський федералізм. Місцеве самоврядування і управління
- •Тема 13 основи конституційного права федеративної республіки німеччина
- •1. Основний закон фрн
- •2. Вищі органи державної влади
- •3. Німецький федералізм. Місцеве самоврядування і управління
- •Тема 14 основи конституційного права франції
- •1. Конституція франції
- •2. Вищі органи державної влади
- •3. Форма державного устрою. Місцеве самоврядування і управління
3. Компетенція урядів, їх правотворчість
Реальну роль уряду в державному механізмі можна визначити тільки на основі аналізу його компетенції. Компетенція урядів в конституціях різних країн визначається по-різному. Проте основні закони багатьох держав не визначають безпосередню компетенцію урядів. Для визначення реальної компетенції урядів недостатньо проаналізувати текст конституції. Для цього необхідно досліджувати реальну діяльність уряду, оскільки більшості країн характерний розрив між їх юридичним і фактичним статусом. Узагальненість і абстрактність конституційної регламентації дає можливість концентрувати саме у органів виконавчої влади основні повноваження при збереженні формальних принципів, встановлених конституцією.
Найважливішими питаннями, віднесеними до компетенції урядів, є наступні:
-
Управління державним апаратом.
-
Виконання законів, прийнятих парламентом. Проте уряди можуть самі активно втручатися в діяльність органів законодавчої влади.
-
Контроль за законодавчою діяльністю парламенту, який V ряді країн фактично перетворився на самостійну функцію уряду. Цей контроль здійснюється у 2 головних напрямах:
По-перше, уряд є головним джерелом законодавчої ініціативи. У президентських республіках цей вид діяльності уряду має більш стриманий характер, що пояснюється відсутністю відповідальності уряду перед парламентом і позапарламентським способом формування уряду. У парламентських республіках уряд є практично єдиним суб'єктом законодавчої ініціативи.
По-друге, уряд здійснює вирішальний вплив на законодавчий процес. У президентських республіках уряд використовує для цього право вето і безпосередні контакти з парламентаріями. У парламентських республіках головними важелями впливу є партійні фракції в парламенті.
-
Складання і виконання бюджету є повністю урядовим повноваженням, оскільки роль парламенту в цьому процесі фактично номінальна. Здійснення зовнішньої політики в сучасних зарубіжних Державах також входить, перш за все, до компетенції уряду.
-
За певних умов уряду можуть надаватися надзвичайні повноваження.
-
Одним з основних напрямів роботи уряду є нормовстановлююча діяльність. Нормовстановлююча діяльність уряду може бути поділена на 3 основні види:
- уряд видає різного роду нормативні акти на основі і на виконання парламентських законів (підзаконні акти);
- уряд видає нормативні акти за прямою або непрямою вказівкою парламенту;
- уряд видає нормативні акти, що містять в собі загальні Правила поведінки з питань, що належать до виняткової компетенції парламенту, не отримавши від парламенту відповідних повноважень.
Другий і третій види нормовстановлюючої діяльності уряду - делеговане законодавство, яке у ряді країн є головною формою його нормовстанавлюючої діяльності. При цьому в континентальній Європі до делегованого законодавства належать тільки ті акти, що мають силу закону. Парламентське делегування нерідко здійснюється на основі конституційних положень, хоча досить поширена і фактична передача законодавчих повноважень уряду.
Необхідність в делегованому законодавстві обумовлена, перш за все, тим, що парламентська процедура прийняття законів дуже громіздка і розтягнута в часі, тоді як багато питань вимагають оперативного вирішення.
Конституції, які визнають інститут делегованого законодавства, по-різному регламентують порядок передання парламентом своїх повноважень.
За загальним правилом, парламент приймає базовий закон, який точно визначає предмет і обсяг законодавчого делегування, принципи і критерії, яких слід дотримуватися при його здійсненні.
Зазвичай акти делегованого законодавства не можуть стосуватися внесення змін до конституції, виборів парламенту, президента, органів місцевого самоврядування, питань бюджету, прав і свобод людини і громадянина. Такі акти приймаються з конкретних питань і на визначений строк. Ці акти не можуть змінювати норм базового закону. Вони не можуть містити норм, що мають зворотну силу. Як правило, парламент встановлює форми додаткового контролю за їх реалізацією.
Наприклад, у Франції, де акти делегованого законодавства мають широке застосування, уряд може звернутися до парламенту з проханням дати йому дозвіл шляхом ухвалення спеціальних актів - ордонансів - здійснювати заходи, віднесені до сфери законодавчої влади. На практиці їх підписує Президент, що підтверджує його зв'язок з урядовою діяльністю. Строк дії ордонансів встановлюється законами, які санкціонують їх ухвалення.
Таким чином, в більшості країн уряди займають домінуюче становище в державному механізмі і реалізують найважливіші державні функції.