Модуль 2. Особлива частина

Тема 11 основи конституційного права великобританії

1. Конституція великобританії. Особливості правового статусу особи

Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії (Великобританія) не має єдиного акту, що діє як конституція. За формою британська Конституція складається з 2 частин - писаної і неписаної. Ці частини складаються, у свою чергу, з різних, дуже різноманітних джерел точна кількість яких неві­дома, оскільки немає чітких критеріїв, за якими те або інше джерело слід відносити до складових частин Конституції. Ці джерела поділяються на 4 основних групи: статути, судові пре­цеденти, конституційні звичаї, доктринальні джерела.

Статут - акт (закон), що приймається обома палатами пар­ламенту згідно з встановленою для цього процедурою і під­писаний монархом.

Статутне право бере початок від Великої хартії вольностей (1215 р.), хоча вона була прийнята за іншою процедурою. Нині значення має не формальний зміст цього документа, а його розширювальне тлумачення юристами. До статутного права належать і інші акти парламенту з питань конституційного права. На сьогодні їх налічується близько 40. Найважливіші з них: Хабеас корпус акт 1679 р., Білль про права 1689 р., Акт про престолонаслідування 1701 р., Закони про парламент 1911 р. і 1949 р., Акт про громадянство 1981 р., Акт про народне представництво 1989 р., Акт про права людини 1998 р. (набув чинності з 2000 р.), Акт про Шотландський парламент 1998 р. тощо.

Конституційні звичаї - склалися в практичній діяльності найвищих несудових органів держави. Вони мають більш істотне бачення, ніж судові прецеденти. Наприклад такі як: незастосування монархом права вето, порядок формування уряду, роль кабінету міністрів, статус міністрів тощо.

Судові прецеденти - це рішення з конституційних питань так званих високих судів (Апеляційного, Високого тощо). Вони є обов'язковими при розгляді в подальшому аналогічних справ. Хоча судові рішення об'єктивно існують в писаній формі, проте доктрина відносить їх до неписаної частини права.

Доктринальні джерела - це думки видатних вчених-юристі₆ з питань конституційного права. До них звертаються парламент і суди у разі пробілів в конституційному регулюванні.

Своєрідна форма Конституції Великобританії зумовила наступні її відмінності від основних законів інших держав:

1. Всі закони, прецеденти, конституційні звичаї мають, за­галом, однакову юридичну силу. їх роль, вплив, юридична сила вимірюються тільки їх авторитетом.

2. Відсутність будь-яких особливих вимог до порядку прий­няття, зміни або скасування законів, що вважаються конституцій­ними. Тобто Конституція належить до гнучких, до актів зміню­ваних з дотриманням звичайної процедури в парламенті або в умовах звичайного судочинства.

3. відсутні нормативні акти, що наділені вищою силою, з якими можна було б порівняти акти, що приймаються.

4. Значний формалізм, оскільки багато норм чинні вже про­тягом декількох століть і відірвані від реальної дійсності.

Оскільки у Великобританії немає істотно вираженого юри­дичного поділу конституційних і інших норм, то немає і поділу прав, свобод і обов'язків особи на конституційні (основні) та інші. На практиці зміст основних прав визначається не стільки законами (хоча діє ряд спеціальних законів, починаючи з Білля про права 1689 р.), скільки судовими прецедентами і конститу­ційними звичаями.

Головний принцип - громадяни мають право робити все, що не заборонено правовими нормами. Наприклад, політичні права і свободи, такі як свобода слова, зборів, мітингів, де­монстрацій, регулюються в основному звичаями. У законодав­стві ці свободи визначаються такими, що природно існують і встановлено лише певні вимоги до їх реалізації. Серед полі­тичних прав найбільше значення мають виборче право і право на участь у референдумі.

У післявоєнні роки лівим політичним силам вдалося до­сягти значного розширення і практичної захищеності пра^в британських підданих в соціально-економічній сфері.

У Великобританії діє декілька парламентських уповноваже­них (комісарів, омбудсманів), зокрема уповноважений у справах адміністрації, який слідкує, зокрема, за дотриманням прав грома­дян органами влади.