1. Парламент і парламентаризм

Термін "парламент" походить від англійського "parliament", який, у свою чергу, походить від французького "parler" - говорити.

Батьківщиною парламенту вважається Англія, де з XIII ст. збори найбільших феодалів (лордів), вищого духовництва (пре­латів), представників міст і графств обмежили владу короля.

Сучасний парламент - це вищий орган народного пред­ставництва, який виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати найважливіші суспільні відносини, головним чином,

прийняття законів та здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади і вищих посадових осіб.

До компетенції парламенту віднесено і інші важливі питання.

Представницька природа парламенту характеризується, перш _За все, його виборністю, але не тільки цим. У багатьох країнах глава держави також обирається народом, однак тільки пар­ламент може претендувати на роль своєрідного "дзеркала суспіль­ства". Це пов'язано з найважливішою відмітною рисою всіх парламентів - колегіальністю в прийнятті рішень.

На відміну від інших загальнонаціональних колегіальних представницьких органів (конституційних асамблей, конвентів тощо) парламенти діють на постійній основі.

Поняття парламенту тісно пов'язано з поняттям парламен­таризму. Поняття ці взаємообумовлені, але не рівнозначні.

Парламентаризм - це система взаємодії держави і суспіль­ства, для якої характерними є визнання провідної або особли­вої і достатньо істотної ролі в здійсненні державно-владних функцій законодавчого колегіального органу, що діє на постійній основі.

Парламентаризм не пов'язаний з певними конкретними формами державного правління. Тою чи іншою мірою явище парламентаризму властиво будь-якій сучасній демократичній державі. Основою парламентаризму є сильний повновладний парламент. Але парламентаризм є в той же час якістю пар­ламенту, ознаки якої він може втрачати. Парламент може існу­вати без істотних елементів парламентаризму, що характерно для авторитарних політичних режимів.

Юридичним виразом парламентаризму і його визначальною рисою є контроль парламенту за діяльністю уряду. Саме у ньому виражається привілейоване становище парламенту. Форми пар­ламентського контролю значною мірою залежать від форми Державного правління.

Характеризуючи сучасний стан парламентаризму, слід зазначити, що сам державно-правовий розвиток країн світу обумовлює необхідність певного коректування ролі представ­ницьких органів. Заінтересовані в збереженні іміджу цих орга­нів і стабільності всього державного механізму правлячі кола багатьох країн проводять парламентські реформи. Наприклад, Розширюються повноваження представницьких органів у сфері Контролю за діяльністю органів виконавчої влади. У деяких країнах виникли нові парламентські органи - спеціальні комісії, які контролюють діяльність органів виконавчої влади. Там, де такі органи існували раніше, розширюється їх компетенція.

Новацією є також введення в цілому ряді країн посади парламентського уповноваженого з прав людини, до компетенції якого віднесено розгляд скарг на діяльність органів виконавчої влади.

Парламенти продовжують відігравати важливу роль у сфері ідеологічного впливу на суспільство. Це обумовлено напрямом еволюції парламентаризму, яка, у свою чергу, викликана про­цесами демократизації виборчого права, розширення повнова­жень парламентів. Цей процес навіть в демократичних країнах може переживати спади і підйоми.