2. Компетенція глави держави

Особливості конституційного статусу глави держави визна­чають обсяг і характер його функцій і повноважень. Конкретний зміст компетенції глави держави тою чи іншою мірою спів­відноситься із здійсненням законодавчої, виконавчої і судової влади. її обсяг і прояви обумовлені формою правління і формою політичного режиму.

У президентських республіках глава держави отримує свій мандат безпосередньо від виборців і завжди наділений широкими і реальними повноваженнями. Президент тут займає найважливіше місце в державному механізмі і відіграє дуже важливу роль в суспільно-політичному житті. Це стосується і глав держав в деяких країнах із змішаною республіканською формою правління.

У парламентських республіках глава держави отримує мандат від парламенту. Зазвичай він не має істотних владних повно­важень і реалізує свою компетенцію у взаємодії з урядом. Статус президентів парламентських республік і монархів парламентських монархій приблизно однаковий.

Компетенція глави держави і його інституційне значення нерідко встановлюються в конституціях в загальному вигляді. у ст. 87 Конституції Італії записано, що Президент є главою держави і представляє національну єдність. У Японії імператор є символом держави і єдності народу.

У узагальненому виді повноваження глав держав можна роз­ділити на наступні основні групи:

1. Повноваження з представництва держави в зовнішніх від­носинах і усередині держави.

Внутрішні повноваження: узгодження функцій і взаємодії органів державної влади; діяльність, спрямована на збережен­ня єдності держави; погоджувальні процедури в спорах між суб'єктами федерації тощо.

Зовнішні повноваження: представництво держави у між­народних переговорах, прийом ввірчих і відкличних грамот представників інших держав, призначення дипломатичних пред­ставників в інші держави. У багатьох країнах глава держави має право ратифікувати міжнародні договори або брати участь У ратифікації. Іноді найважливіші договори глава держави може ратифікувати тільки за попередньою згодою парламенту (Італія), за умови делегування йому такого права (Польща), при схва­ленні договору парламентом (Норвегія).

2. Повноваження щодо парламенту і здійснення ним законо­давчої влади: призначає дату виборів до парламенту, скликає парламент на сесії (видає декрет); підписує і публікує закони (промульгація); має право суспенсивного (відкладального) вето; як правило, наділений правом законодавчої ініціативи. Що сто­сується права розпуску парламенту, то в деяких парламентських Монархіях (Великобританія, Бельгія, Данія, Люксембург), це право встановлено лише формально. На практиці монарх ухвалює рішення з урахуванням думки глави уряду.

3. Повноваження з формування інших органів держави: призначає уряд самостійно або за пропозицією лідера партії Коаліції партій), що займає більшість місць в парламенті; у деяких країнах призначає прем'єр-міністра або міністрів з відома парламенту; призначає багатьох вищих посадових осіб держави.

4. У сфері нормотворчої діяльності глава держави видає нормативні акти, скасовує акти органів виконавчої влади. Акти глави держави, що мають силу закону, зазвичай видаються до прий­няття закону з відповідного питання.

У парламентській республіці акти глави держави потребу­ють контрасигнацій, тобто підписання їх прем'єр-міністром або відповідальним міністром.

Акти президента, за загальним правилом, мають підзаконний характер, але на практиці можуть відігравати домінуючу роль.

5. До повноважень глав держав, що стосуються судової влади, відноситься встановлене в конституціях багатьох держав право призначати суддів або брати участь в процедурі таких призна­чень. Відповідні призначення в країнах, які за формою правління є парламентськими республіками і парламентськими монархіями здійснюються за пропозицією уряду або спеціального органу, який може мати назву вищої ради магістрату (вищої судової ради). Зокрема, створення таких органів передбачено основними законами Болгарії, Греції, Іспанії, Молдови, Румунії.

6. Повноваження з врегулювання надзвичайних ситуацій: оголошує надзвичайний, воєнний, облоговий стан (на певний строк і під контролем парламенту); президент може встановити своє правління в суб'єктах федерації, здійснювати федеральне втручання.

7. Повноваження з управління збройними силами. Глава держави є головнокомандувачем, призначає вищий командний склад армії, надає вищі військові звання, відповідає за безпеку держави. При цьому зазвичай створюється дорадчий орган - рада безпеки. Серед розвинених країн винятки з надання главі держави повноважень головнокомандуючого збройними силами складають ФРН і Японія, що обумовлено конкретними істо­ричними обставинами.

8. Як вища посадова особа глава держави призначає певних державних службовців.

9. Повноваження у сфері правового статусу особи: надання і припинення громадянства (підданства), помилування, наго­родження, надання почесних звань. Глава держави є гарантом конституції, прав і свобод людини.

10. Право ініціювати референдум. Це право встановлено в конституціях цілого ряду держав з парламентською і парламентсько-президентською формою правління.

11. Право на звернення до парламенту і народу.

Разом з правами, конституції передбачають і обов'язки глав держав та встановлюють певні заборони. Для президентів, як правило, передбачається заборона на будь-яке поєднання посад, _а в деяких країнах встановлена вимога припинення членства в партії.

На відміну від монарха, президент несе відповідальність за свої дії. У разі порушень до нього може бути застосовано про­цедуру імпічменту. Підставою для імпічменту найчастіше може слугувати здійснення президентом державної зради або будь-якого злочину. Як правило, для прийняття рішення про імпічмент потрібна кваліфікована більшість голосів членів парламенту.

Президент має свій апарат, резиденції тощо.

Для президентів встановлюються певні розміри окладів. Наприклад, оклад Президента США складає 200 тис. доларів на рік.

Тема 8

ПАРЛАМЕНТИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН