- •2. Система конституційного права
- •3. Суб'єкти конституційного права
- •4. Джерела конституційного права
- •5. Конституційне право як юридична наука і навчальна дисципліна
- •Тема 2 політичні партії і партійні системи зарубіжних країн
- •1. Політичні партії: поняття, сутність, функції
- •2. Класифіісація політичних партій, їх організаційна структура
- •3. Інституцюналізація політичних партій
- •4. Партійні системи зарубіжних країн
- •Тема з конституції зарубіжних країн
- •1. Теоретичні основи конституції: поняття, сутність, функції, юридичні властивості
- •2. Порядок внесення змін і доповнень до конституції
- •3. Еволюція змісту конституцій
- •4. Конституційний контроль в зарубіжних країнах
- •Тема 4 основи правового статусу особи
- •1. Конституційний статус особи. Інститут громадянства
- •2. Права і свободи в теорії конституціоналізму
- •3. Конституційні права і свободи і їх класифікація
- •Тема 5 форми держави в зарубіжних країнах
- •1. Форма правління
- •2. Форма державного устрою
- •3. Політичний режим
- •Тема 6 виборче право і виборчі системи зарубіжних країн. Референдуми в зарубіжних країнах
- •1. Поняття, сутність і принципи виборчого права
- •2. Поняття і види виборів. Порядок організації і проведення виборів в зарубіжних країнах
- •3. Виборчі системи
- •4. Референдуми в зарубіжних країнах
- •Тема 7 глава держави в зарубіжних країнах
- •1. Особливості конституційного статусу глави держави
- •2. Компетенція глави держави
- •1. Парламент і парламентаризм
- •2. Структура, склад і внутрішня організація парламенту і його палат
- •3. Компетенція парламентів
- •4. Статус депутата парламенту
- •Тема 9 уряди зарубіжних країн
- •1. Поняття і види урядів, порядок їх формування
- •2. Структура урядів
- •3. Компетенція урядів, їх правотворчість
- •Тема 10
- •1. Англосаксонська, континентальна і інші системи місцевого управління і самоврядування
- •2. Організаційно-правові форми місцевого самоврядування зарубіжних країн
- •3. Компетенція і фінансова база органів місцевого управління і самоврядування
- •Модуль 2. Особлива частина
- •Тема 11 основи конституційного права великобританії
- •1. Конституція великобританії. Особливості правового статусу особи
- •2. Вищі органи державної влади
- •3. Регіональне і місцеве самоврядування і управління
- •Тема 12 основи конституційного права сіла
- •1. Конституція 1787 року і її специфічні риси. Поправки до конституції
- •2. Вищі органи державної влади
- •3. Американський федералізм. Місцеве самоврядування і управління
- •Тема 13 основи конституційного права федеративної республіки німеччина
- •1. Основний закон фрн
- •2. Вищі органи державної влади
- •3. Німецький федералізм. Місцеве самоврядування і управління
- •Тема 14 основи конституційного права франції
- •1. Конституція франції
- •2. Вищі органи державної влади
- •3. Форма державного устрою. Місцеве самоврядування і управління
2. Форма державного устрою
Форма державного устрою - це спосіб організації державної влади, який визначається характером відносин держави в цілому і її складових частин.
Форма державного устрою виявляється в особливостях політико-територіальної організації (устрою) держави і її адміністративно-територіального устрою.
У теорії і практиці сучасного конституціоналізму розрізняють 2 основні форми державного устрою - федеративну і унітарну.
Федерація - це держава, територія якої складається з територій її суб'єктів (державних утворень). Нині таких держав налічується близько 20. Останніми роками від федеративної форми устрою відмовилися Індонезія, Камерун, Лівія, деякі інші держави, що розвиваються.
Серед існуючих федерацій можна назвати: Австралію, Бразилію, Індію, Малайзію, Мексику, Нігерію, США (суб'єкти федерації - штати), Аргентину, Канаду, Пакистан (суб'єкти федерації - провінції), Швейцарію (суб'єкти федерації - кантони), ФРН (суб'єкти федерації - землі).
Така різноманітність не заважає визначити загальні ознаки цієї форми державного устрою.
Залежно від критеріїв, прийнятих за основу, федерації можна класифікувати таким чином.
Залежно від порядку утворення федерації поділяються на створені на основі союзу (договірні) і федерації утворені на основі автономії (конституційні).
Інтеграційні (централізовані) і деволюційні (відносно децентралізовані). У першому випадку при збереженні особливостей складових частин спостерігається високий ступінь централізації, в другому - більш повно враховується специфіка різних суб'єктів федерації, у зв'язку з чим, їх положення може бути не зовсім однаковим.
Відповідно до структури розрізняють симетричні і асиметричні федерації.
Симетричні федерації - всі суб'єкти, що входять до складу федерації, - рівні за своїм становищем (штати в США, землі в Австрії і ФРН, емірати в ОАР).
Асиметричні федерації. Яскравим прикладом такої федерації є Росія. Окрім республік, суб'єктами федерації тут є краї, області, міста федерального значення (Москва, Санкт-Петербург), автономні області, автономні округи. Хоча всі суб'єкти визнаються рівноправними, їх статус визначається по-різному. Статус республік визначається федеральною конституцією і конституціями самих республік; статус інших суб'єктів - федеральною конституцією і їх статутами. При цьому одні суб'єкти федерації можуть входити до складу інших суб'єктів (автономні округи знаходяться у складі країв і областей).
Всі ці суб'єкти є державними утвореннями, але не є державами, оскільки не мають державного суверенітету (тобто з багатьох питань вони не можуть проводити самостійної внутрішньої політики, а також зовнішньої політики). З цим пов'язано і те, що за суб'єктами федерації не визнається право сецесії - тобто право виходу з федерації.
Суб'єкти багатьох федерацій можуть приймати власні конституції, які повинні відповідати федеральним основним законам.
Одночасно спільною рисою є наявність у кожного суб'єкта власної системи органів влади, зокрема - законодавчої, виконавчої і судової.
Наявність у федерації 2 систем органів влади робить необхідним розмежування компетенції між ними.
Конституції встановлюють 5 основних способів розмежування компетенції між федераціями і суб'єктами федерацій:
-
У конституціях встановлена сфера виняткової компетенції федерації (Танзанія, Ефіопія), а сфера компетенції суб'єктів федерації створюється шляхом передачі їм так званих залишкових повноважень, тобто тих, які не віднесені конституціями виключно до федеральних.
-
Встановлюється виняткова компетенція суб'єктів федерації, в яку федеральні органи не можуть втручатися (у чистому вигляді не застосовується, але в окремих випадках використовується, наприклад в США і Швейцарії).
-
Конституція Канади визначає 2 сфери виняткової компетенції - сфера федерації і сфера суб'єктів федерації. Для цього встановлено 2 переліки питань, віднесених відповідно до повноважень федерального парламенту і законодавчих органів суб'єктів.
-
Основний закон ФРН також встановлює 2 сфери компетенції: виняткову компетенцію федерації і конкуруючу компетенцію. У сфері останньої рішення можуть приймати як федеральні органи, так і органи земель. За суб'єктами федерації безумовно залишається тільки право законотворчості з тих питань, які включено в обидва переліки.
-
У Індії прийнятий інший принцип розмежування компетенції. Там Конституція встановлює 3 сфери компетенції: виняткову компетенцію федерації, виняткову компетенцію штатів, загальну (конкуруючу) компетенцію федерації і штатів. Детально регламентується зміст відповідних сфер. Наприклад, перелік Питань, віднесених до компетенції федерації, налічує близько 100 пунктів.
У унітарній державі жодна з частин її території не наділена статусом державного утворення. У такій державі діє єдина система права і єдина система органів влади. Територія навіть формально є єдиною.
За формою унітарні держави поділяються на прості і складні.
У складній унітарній державі є автономні одиниці, в простій існує тільки адміністративно-територіальний поділ.
Адміністративно-територіальні одиниці (АТЕ) - це частини території держави, організаційно відособлені для виконання загальних завдань державного механізму. Вони є територіальною базою для здійснення функцій такого управління. Проте в межах адміністративно-територіальних одиниць здійснюються не тільки функції державного управління у вузькому значенні цього поняття (тобто адміністративні функції), але і окремі політичні функції.
АТЕ не є виключно географічним явищем. Це матеріальна основа організації публічної влади, яка склалася на окремій частині державної території.
Є декілька систем адміністративно-територіального поділу, проте для розвинених країн характерніші дво- і трьохступеневі системи (у Франції - чотирьохступенева).
Автономія в таких умовах розглядається як засіб децентралізації. За своєю юридичною природою автономія є самоорганізацією населення на частині території держави, що зазвичай характеризується наданням органам автономії законодавчих повноважень з питань місцевого значення. Статус автономних одиниць відрізняється від звичайних адміністративно-територіальних одиниць. Найчастіше цей статус надається не всім, а тільки окремим частинам держави. Виняток становлять автономії Іспанії і Італії.
У літературі зазвичай виділяють 2 форми автономії: національно-територіальну і культурно-національну.
Національно-територіальна залежно від обсягу повноважень буває політичною і адміністративною.
Політична має ознаки державності (право приймати закони з місцевих питань, наявність парламенту, органів виконавчої влади). На відміну від суб'єктів федерації автономії не володіють власною судовою системою. Дуже рідко автономії мають свою конституцію і громадянство.
Адміністративна автономія не наділена правом приймати закони, а може видавати тільки підзаконні нормативні акти в межах своєї компетенції, має представницькі органи, на її території може застосовуватися місцева мова тощо.
Культурно-національна автономія створюється там, де етнічні групи, національності живуть розрізнено, змішані з представниками інших етнічних груп. В цьому випадку національності створюють свої організації, виборні органи, які займаються питаннями мови і культури. Вони можуть направляти своїх представників до парламенту.
Деякі автори (наприклад, В.Є. Чиркін) виділяють нову форму державного устрою - регіоналістська держава, тобто держава, вся територія якої складається з автономних утворень. Ці автономії можуть бути територіальною автономією (більшість з 20 областей Італії), будуватися з урахуванням особливостей життя населення і географічних чинників (5 областей Італії), будуватися на основі етнічних, лінгвістичних, історичних тощо особливостей населення (Країна Басків, Андалузія і інші області в Іспанії), або за змішаною - етнічною і територіальною ознакою (Шрі-Ланка). У Іспанії до більших автономних утворень входять дрібніші.
Конфедерація - союз суверенних держав. Конфедерація може мати свій парламент, уряд, главу держави, але на відміну від федерації акти зазначених органів не діють (не чинні) безпосередньо на територіях держав-членів. Вони набувають чинності тільки після ратифікації відповідними органами держав, що входять до складу конфедерації.