10. Релігієзнавчі ідеї епохи Просвітництва.

Епоха Просвітництва стала переломною і в еволюції європейського

протестантизму, спричинивши його вихід на світову арену. Наприкінці XVII

ст. остаточно сформувались ранні протестантські течії — лютеранство,

кальвінізм, англіканство. Створились їх розгалужені церковні структури,

які починали діяти на зразок вчорашнього опонента — католицької церкви.

Недавня палка реформаційна проповідь, сповнена закликами до каяття і

нового життя, шукань Бога і правди, невдоволення суспільством і людиною,

поступово перетворилася на суху догму, а сама релігійна думка — на

громіздкі богословські системи, філософсько-раціоналістичні вчення.

Класичним виявом цих змін стали погляди німецького мислителя Християна

Вольфа, в яких теологічні канони протестантизму еволюціонували у формули

метафізичної філософії.

На межі XVII-XVIII ст. ранні протестантські течії зазнали процесів,

спрямованих на оновлення богословської ортодоксії та церковного життя.

Вони вилились у пієтизм (від лат. — благочестя) — протестантський, а

згодом міжконфесійний рух, що оголосив відмову від теологічної

схоластики і клерикалізму, відновлення неформального братерства

ранньохристиянських громад, душевного відчуття Бога. “Пієтизм — типовий

релігійний рух, що прагнув до пробудження та оновлення релігійного

почуття і за внутрішніми тенденціями тяжів до традиційного містицизму,

реалізуючи його в межах і формах протестантизму. Водночас пієтизм був

німецьким варіантом релігійного руху, який пройшов у XVII-XVIII ст. по

всій Європі поза конфесійними кордонами і був спрямований на поглиблення

віри..

11. Екуменічні процеси: їх зміст та ознаки.

Екуменізм - ідеологія та рух за співпрацю та взаєморозуміння між християнами різних конфесій. Екуменічний рух ставить перед собою завдання[1]:

-краще пізнати всі Церкви і їхнє вчення, звертаючи увагу на об'єднувальні елементи

-утворити основу спільного практичного діяння, прямуючи до єдності, яку проповідував Христос.

Також екуменізм виступає за посилення впливу релігії й вироблення загальхристиянської соціальної програми, придатної для віруючих, які проживають у країнах з різними соціальними системами.

Екуменізм і Біблія

Екуменісти акцентують увагу на тому, що у Святе письмо заповідає духовну єдність християн, у зв'язку з чим згадують слова Ісуса Христа[1]:«Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав.»Ів. 17:22-23

Священик В.П. Данилов виділяє в Біблії також наступні фрагменти, що на його думку свідчать про необхідність не тільки духовної, але і суто церковної єдності[3]:

-Заповіт Ісуса апостолові Петрові очолити Церкву:І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її Мт. 16-18

-Слова Ісуса, де він порівнює вірних з кошарами овець:Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир! Ів. 10-16

-Напуття апостола Павла у посланнях до ефесян, римлян, коритян:Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення Еф. 4:4-5

-Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розділення й згіршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх, бо такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву; вони добрими та гарними словами зводять серця простодушних. Рим. 16:17-18

-Тож благаю вас, браття, Ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній! 1 Кор. 1:10,13

-В свою чергу критики екуменізму вказують на ігнорування біблійними істинами, як на головну проблему екуменічного руху в сучасному вигляді.

12. Релігія і церква у сучасній Україні.

у православ'ї Української незалежної держави існує кілька течій (конфесій): УПЦ-КП, УПЦ-МП, УАПЦ, УПЦ-катакомбна і УПЦ Андрія Первозванного. Крім того, низка церковних громад, зокрема в східних областях країни, підпорядкована безпосередньо Московському патріархату, тобто перебуває поза впливом патріархів, що функціонують в Україні.

Важливою подією релігійного і церковного життя України став візит у червні 2001 р. глави Держави Ватикан, глави Католицької церкви Папи Римського Івана Павла II. Україна стала 123-ю країною, яку відвідав Понтифік. Згідно з програмою візиту відбулися зустрічі Папи і президента України з представниками політичних, культурних, наукових та ділових кіл, зустрічі Папи з представниками всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, з громадськістю. Іван Павло II відслужив божественні літургії за римським та візантійським обрядами в Києві та Львові.

Візит Понтифіка, незламного поборника прав і гідності людини, безкомпромісного противника тоталітаризму, нетерпимості і дискримінації, став закликом до порозуміння, до процесів єднання. Папа закликав не зводити рахунки з минулим, а разом дивитися в майбутнє, спільно розвивати діалог культур і цивілізацій. Україна, за словами Папи, має виразне європейське покликання, підкріплене християнськими коренями культури, і тому треба сподіватися, що ці корені допоможуть зміцнити національну єдність і далі розвивати незалежну Україну.

Головним противником візиту Папи до України була Російська православна церква і, відповідно, УПЦ-МП.

Таким чином, попри існуючі проблеми громадяни України, живучи в умовах свободи, не тільки шукають матеріального, а й прагнуть жити з Богом, хочуть відродити духовність у власних серцях. І в цьому криється надія на краще майбутнє для всіх у молодій Українській державі.