39 Міфологічний, релігійний, філософський тип світогляду: загальна характеристика і порівняльний аналіз.

Світогляд — це форма суспільної самосвідомості людини. У ньому відбувається осмислення й оцінка світу і місця в ньому людини, її ставлення до навколишньої реальності та самої себе.

Міфологія — це така форма світогляду, у якій через художні образи відображається залежність людського існування від природних явищ, стихій, а також колективного буття у межах родоплемінних відносин.

Характерними рисами міфологічного світогляду є антропоморфізм і анімізм, що виявляються в одухотворенні явищ природи, перенесенні на них душевних і навіть тілесних властивостей людини. Сонце, Земля, Вода, інші стихії сприймалися як живі й одухотворені.

У міфологічному світогляді не проводилась межа між чуттєвим образом дійсності і самою реальністю, з другого боку, між божеством (як духовним началом і сутністю) і тими явищами природи, з якими воно асоціювалося.

Релігія як форма світогляду

За своєю природою релігійний світогляд є антропоморфічним і теїстичним, тобто Бог сприймається як істота, що має людську подобу та людські властивості. Основою релігії та релігійного світогляду є ідея креаціонізму — створення Богом світу з нічого.

На відміну від міфологічного, релігійний світогляд виходить із принципу монізму, а не плюралізму. Першоосновою і першопричиною світу, як правило, визнається першопочаток, який створює природу й людину, встановлює характер взаємовідносин між ними, а також між природою та людиною, з одного боку, і Богом —з другого.

Філософський світогляд

Співвідношення філософії і науки, а також інтерпретація наукового світогляду і філософії як теоретичної форми світогляду залежать від розуміння природи філософських знань і ролі науки в існуванні людини й суспільства.

Багато філософських шкіл і напрямів, особливо сучасних, свідомо уникають розгляду чи то наукових, чи то світоглядних проблем. Через це з'являються такі трактування співвідношення філософії і науки, розуміння специфіки наукового світогляду і філософії як його теоретичної форми: Філософія — це наука про найбільш загальні закони природи, суспільства, пізнання, або філософія — це наука про методи і форми пізнання, тобто методологія науки

Філософія — це не наука. Це світогляд (певний тип світогляду, відмінний, наприклад, від релігійного і міфологічного).

Філософія — це і наука і світогляд, тобто філософія виконує в культурі, духовному житті суспільства функції науки і функції світогляду.

Розглянути співвідношення філософії і науки, визначити роль філософії у життєдіяльності людини, духовній культурі суспільства можна лише у широкому соціально-історичному контексті, тобто не з погляду якоїсь окремої філософської школи, а з погляду всієї історії культури і філософії крізь призму всієї сукупності філософських знань, ролі філософії, її впливу на розвиток науки і пізнання.

40 Вільнодумство та його форми.

Вільнодумство — одна з ідейних філософських течій, що характеризується критичним ставленням до релігії і церкви в умовах прогресуючої секуляризації. (Секуляриза́ція — це процес змін у взаємовідносинах релігії з суспільством у напрямку звільнення від релігійного впливу. Також перетворення церковної власності на державну власність. А ще, вилучення чого-небудь з відання церкви). Вільнодумство виникло і розвинулось на основі реалістичного ставлення людини до навколишньої дійсності, на грунті оволодіння людиною явищами природи і суспільства у процесі суспільної діяльності. Його історичні форми: скептицизм, індиферентизм, деїзм, пантеїзм, теорії двоїстої істини, стихійний атеїзм, науковий атеїзм.

Скептицизм — недовір’я до істинності релігійних тверджень, сумнів у них.

Агностицизм—визнання неможливості знати без сумніву, є Бог чи немає. Філософський погляд, який доводить, що істинне значення певних тверджень — особливо метафізичнихтверджень щодо теології, життя після смерті, або існування Бога, богів, божеств, або навіть об’єктивної дійсності — не осягається або, залежно від форми агностицизму, не може бути в сутності осягнене через природу суб’єктивного досвіду, сприйнятого індивідом.

Індиферентизм як віровчення, як і агностицизм, заснований на тому положенні, що, оскільки людська природа недосконала, людина не може знати причини і мети свого життя. Проте є люди, які впевнені, що знають ці граничні причини і цілі. Всі ці люди з однаковою впевненістю у своїй правоті говорять про різні способи розпорядження життям або просто притримуються їх. Через обмеженість своїх сил людина не може визначити, хто з них правий, а хто ні. Тому всі різноманітні способи розпорядження життям повинні бути оцінені нею як рівноцінні. Отже, цілком байдуже, вибирати якийсь із них чи не вибирати зовсім. У результаті віровчення індиферентів зводиться до такої формули: людині недоступне те, чим визначається її життя, тому байдуже, який зміст свого життя вибирати чи не вибирати зовсім.

Деїзм — учення, яке визначає Бога за начало світу, визнає його законодавцем природи, але заперечує його втручання в існуючий світ і цим самим позбавляє сенсу молитви, богослужіння, релігійний культ узагалі, сподівання на Бога.

Пантеїзм — система уявлень, за якою Бог розчиняється у природі, ототожнюється з природою, що позбавляє його особистості, свідомості.

Атеїзм – заперечення існування Бога (богів). Стихійний атеїзм – атеїзм, заснований на чомусь іншому, крім науки (наприклад, як наслідок звичайного здорового глузду або скептичного способу мислення, відсутність інтересу до «надприродного», незнання про наявність релігій та ін.) Науковий атеїзм – це атеїзм, заснований на природознавстві, коли в якості основного інструменту розгляду питання про існування Бога (богів) використовується науковий метод.