43. Моральна концепція християнської етики. (Августин Блаженний та Фома Аквінський).

У філософському і теоретичному розвитку християнства і християнської етики чималу роль зіграло вчення Блаженного Августина (354-430). На межі 5 століття він проповідував перевагу віри над знанням. Дійсність, за його вченням, незбагненна для людського розуму, оскільки за її подіями і явищами ховається воля всемогутнього Творця. У вченні Августина про приречення говорилося, що в сферу "обраних" визначених до порятунку, може увійти будь-яка людина, лише повіривши у Бога.

Вся філософія Августина зосередилася на Бога як єдиному, абсолютному бутті, світ же має значення як боже творіння і відблиск. Без Бога нічого не можна ні зробити, ні пізнати. В усій природі нічого не може відбутися без участі надприродних сил. Світогляд Августина дуже чітко протистояв натуралізму. Бог як єдине суще й істина є змістом метафізики, Бог як джерело пізнання є предметом теорії пізнання; Бог як єдине благо і прекрасне є предметом етики, Бог як особа всемогутня і повна милості є головним питанням релігії.

Оцінка добра і зла в світі, їх розрізнення були найбільш проблематичними у філософії Августина. З одного боку, світ як творіння Бога не може бути недобрим. З іншого боку, існування зла безсумнівно. Філософія Августина полягає в тому, що зло не порушує гармонії світу, але необхідно для неї. Покарання грішників так само не суперечить цієї гармонії, як і винагорода святих. Августин, таким чином, не заперечує наявності зла в світі, однак розуміє його чисто негативно, як відсутність добра.

Етиці Августина присуще те, що він приписував злу інше походження, ніж добру. Зло походить від людини, має земний характер, добро ж виникає від Бога, продукт божої милості. Людина відповідає за зло, але не за добро.

Як і у Августина, у Фоми вищим початком є буття. Під буттям Фома розуміє християнського Бога, який створив світ, як про це розповідається в Старому Завіті. Розрізняючи буття і сутність, Фома не протиставляє їх, а навпаки, (слідом за Аристотелем) підкреслює їх спільний корінь. Сутності, або субстанції, згідно Хомі, володіють самостійним буттям, на відміну від акциденцій (властивостей, якостей), які існують тільки завдяки субстанцій. Звідси виводиться різниця субстанціональних і акцидентальної форм. Субстанціальні форма повідомляє кожної справи є просте буття, а тому при її появі ми говоримо, що щось виникло, а при її зникнення - що щось зруйнувалося. Акцидентальної форма - джерело певних якостей, а не буття речей. Розрізняючи слідом за Аристотелем актуальне й потенційне стану, Фома розглядає буття як перший з актуальних станів. У всякій речі, вважає Фома, стільки буття, скільки в ній актуальності.

Слідуючи за Арістотелем, Фома розглядає розум як вищу серед людських здібностей, бачачи й у самій волі насамперед її розумне визначення, яким він вважає здатність розрізняти добро і зло. Як і Аристотель, Фома бачить у волі практичний розум, тобто розум, спрямований на дію, а не на пізнання, керівний нашими вчинками, нашою життєвою поведінкою, а не теоретичною установкою і спогляданням.