29. Нетрадиційні культи та неорелігії в Україні

Ситуація сьогодення, яку називають кризою виживання, потребує спільних поглядів на вирішення глобальних проблем, що постали перед людством. Тому на часі не протиставлення «свого» і «чужого», а пошук нових спільних духовних начал та життєвих орієнтирів, нових цінностей. Такий пошук, на думку багатьох наших сучасників, не може оминути релігій. Але традиційні релігії з різного ґатунку причин сьогодні не готові забезпечити людству духовну унію. Тому цю місію все активніше покладають на себе неорелігії — нетрадиційні вірування, що нині набули поширення практично на всій планеті. Неорелігії — синкретичні й універсальні утворення, що поєднують у собі як елементи багатьох існуючих релігій, так і ідеї теософії, антропософії, сучасні філософські й богословські доктрини, астрологію й окультизм, біоенергетику й екстрасенсорику, містичну уфологію тощо. Демонструючи найрізноманітніші форми поєднання мудрості Сходу і раціональності Заходу, неорелігії часто виходять за межі власне релігійної проблематики. Неорелігійні вчення пропонують своїм прихильникам нову сакральну інтерпретацію дійсності, нове розуміння соціальних питань та сучасних глобальних проблем і дають якісно нову програму їх вирішення. Водночас вони намагаються задовольнити вибагливі смаки й потреби сучасних шукачів істин, які жадають життєвого комфорту, душевного спокою, глибинного самоусвідомлення, цілісності та значущості власного буття.

Приклади неорелігій: Товариство свідомості Крішни, Дзен (чань)-буддизм, Нітерен, Послідовники Саї Баби.

Нетрадиційні релігійні рухи в Україні мають також особливості у культі, організації й відносинах з державою та громадськістю. Багато з них у нашій країні, як і в інших державах, ще перебувають у стані формування. Це передбачає постійне вивчення всього процесу їх виникнення, поширення і функціонування з метою визначення об'єктивних позицій для оцінки їх віровчень і дій.

30. Історико-культурні, економічні і політичні передумови виникнення ісламу.

Політичні причини виникнення ісламу

На межі VI-VII століть переважну більшість населення Аравії складали кочовики-скотарі. Провідна роль кочового скотарства у господарстві аравійців пояснюється географо-кліматичними умовами: лише окремі райони півострова, в основному на півдні,

Відсутність державної, політичної єдності призвела до хаосу у взаємовідносинах племен. Межплеменні усобиці перетворилися на замкнене коло, склалася безвихідна ситуація. Тупиковість такого положення усвідомлювали усі араби. Так, видатні поети Зухайр ібн Абі Сульма та ан-Набіга аз-Зубйані гнівно осуджували міжпелеменну ворожнечу та наполегливо спонукали, подібно до автора „Слова о полку Ігоревім” до єдності. Можна сказати, що ідея єдності носилася у повітрі, але поки ніхто не міг обгрунтувати її з необхідною для цього духовною силою, ні створити ідеологію цієї єдності.

Доісламські араби у своїй більшості були язичниками, багатобожниками. Їх релігійні уявлення можна назвати племенним генотеізмом. Кожне плем'я мало власне божество, яке персоніфікувалося якимось кам'яним чи дерев'яним ідолом. Те та інше уособлювало спільність членів племені, але в той же час відокремлювало племена одне від одного, навіть протиставлювало їх одне одному. Такі вірування глибоко укорінилися у розумах арабів.

Але існувала й рання форма арабського монотеїзму. Вона була представлена вченням ханіфів чи ханіфізмом. Ханіфи виступали у різних частинах Аравії проти ідолопоклоніння, заперечували політеїзм. Вони проповідували ідею віру у єдиного бога та прославляли аскетизм. Але ханіфи не були оригінальні у проповідуванні єдинобожжя. Монотеїстичні релігії були вже відомі на території Аравії. У містах Ємена, оазисах Північного Хіджаза, особливо у Ясрибі, деякі племена ісповідували іудаїзм, який був принесений туди емігрантами з Римської імперії. На півночі Ємена та на сході від Неджда було поширено християнство. Християні зустрічалися серед землеробів, ремісників, купців, кочовиків-бедуїнів. Тобто проповідь єдинобожої релігії не могла бути сприйнята як щось вражаюче, ні з чим незрівнянне явище.

Соціально-економічні причини виникнення ісламу

На початок VII століття соціальна криза серед бедуїнів стрімко зростала. У низці племен розклад патріархального строю, підрив традицій племеного демократизму зайшли доволі далеко. Склалася еліта з представників сильних родів. Вона володіла найбільшою кількістю худоби, захоплювала колективні пасовиська, загальноплеменні джерела води - криниці, водоймища, без яких життя в Аравії взагалі неможливе. Слабкі роди біднішали, терпіли приниження з боку сильних та багатих родів. Єдність племені роз'їдалася конфліктами між прошарком племінної знаті та збіднілими одноплемінниками.

Проповідь Мухаммеда, яка закликала вірних об'єднатися незалежно від етнічної та племінної приналежності, давала новий поштвх об'єктивним соціально-економічним і політичним процесам. Досить швидко Мекка усвідомила вигідність ісламу. Зі своїм священним храмом Кааба вона одержала статус великого ісламського релігійного центру. Тобто залишилася традиція прощі в Мекку, яка від цього мала одержати прибутки, адже нова релігія поширювалася не тільки на сусідні з Меккою райони, а й на досить віддалені.

Багато бедуїнських племен Аравії приймали іслам зі своєї волі, хоча це фактично призводило до втрати ними політичної та економічної незалежності. Вони не тільки визнали Мухаммеда своїм вождем, а й взяли на себе обов'язок платити данину у фонд мусульманської громади, а також ісламський релігійний податок - закят. Мусульманські богослови досить часто це явище пояснюють так, нібито арабське населення в основі своїй прозріло, побачило світло істини, що його ніс іслам, і тому сприйняло цю віру. Але історичні факти свідчать про інше: нова релігія сприймалася, оскільки була вигідна новим послідовникам, насамперед панівній верхівці.

Головним і першочерговим завданням ісламу було прилучення до нової релігії все нових і нових народів. При цьому перевага віддавалася мирному переходу послідовників інших віросповідань до мусульманства. Але проти тих, хто не хотів сприймати іслам, згідно з проповіддю Мухаммеда, мала оголошуватися священна війна - джихад.

Історико-культурні передумови виникнення і формування ісламу

Виникнувши як історичне переплетення культурно-релігійних та політичних поглядів, іслам у місцях його розповсюдження почав відігравати активну політичну роль. З появою нової релігії - ісламу - виникла нова організація у вигляді громади вірних. Вона принципово відрізнялася від родових організацій. Ця громада стала організаційною основою арабської держави. Отже, іслам, ставши третьою після буддизму та християнства ствітовою релігією, одразу заявив про себе як політична сила.

Племена й народи, які різними шляхами наверталися до нової віри, називали себе мусульманами. Але вже тоді, ще на зорі ісламу, в це поняття вкладали не стільки піднесений зміст покірності Аллахові, скільки покірність долі, покірність переможцеві.

Проповідь Мухаммеда і діяльність створеної ним громади давали людям певну систему поглядів і суспільних зв'язків, що замінювали і відновлювали в нових формах старі родоплемінні звичаї [10; 31].