31. Особливості основних напрямів ісламу.

Іслам (буквально означає підкорення, покірність) — одне з декількох світових (нарівні з християнством, буддизмом) віровчень, які сповідують віру у єдиного Бога. Символ Віри (шахада) в ісламі звучить як "Немає бога крім Бога і Мухаммад - пророк його".

В ісламі суперничають суніти і шиїти. Поділ ісламу на сунізм і шиїзм відбувся в результаті політичної боротьби за престол халіфату. Дев'ять із десяти мусульман — суніти. Основна відмінність між ними полягає у трактуванні правонаступності верховної влади в ісламі після смерті Пророка. Шиїзм (від араб, шиа —угруповання, партія, прибічники) — загальна назва різноманітних течій і сект в ісламі, що вважають халіфа Алі ібн Алі Таліба і його нащадків єдиними законними спадкоємцями влади пророка Мухаммеда над мусульманами. Шиїзм виник на початку другої половини VII ст. у процесі боротьби за владу в ісламі й Арабському халіфаті, коли утворилось політичне угруповання прихильників Алі (аш-шиа), які визнавали його виключне право на верховну владу — імамат.

Шиїти вважають халіфа Алі божественним. Згідно з їхньою версією, Аллах розглядав Мухаммеда і Алі рівновеликими, більше того, архангел Джабраїл мав передати його "одкровення" Алі, а не Мухаммеду (брати дуже походили один на одного), тому вони хоч і визнають статус Мухаммеда, проте звеличують постать Алі. Шиїти по-особливому ставляться до Корану, оскільки в ньому немає імені Алі. В них навіть є власна версія Корану з су рою "Два світила", в якій ідеться про рівність Мухаммеда й Алі. При цьому вони не ставлять під сумнів Коран, але вважають, що знають його лише імами. Решті мусульман зміст Корану відкриє месія Махді. Шиїти визнають Суну, але тільки ту її частину, де йдеться про алідів. Вони також поклоняються Хусейну — третьому імамові, онуку Пророка. Найбільшу мусульманську громаду в сучасному світі становлять суніти. Вони називають себе людьми Суни (ахль-ас-суна) і вважають, що саме вони є справжніми охоронцями і єдиними продовжувачами традицій ісламу і вчення пророка Мухаммеда, які шиїтами спотворюються. Формально сунітом вважається той, хто визнає перших чотирьох халіфів законними, вважає достовірними канонічні збірники Суни — хадиси, виконує ритуальні, побутові й соціальні правила одного з чотирьох мазхабів (від араб. — шлях прямування, релігійно-правові школи в ісламі). Суніти не визнають можливості посередництва між Аллахом і людьми після смерті Мухаммеда, заперечують ідею про особливу природу халіфа Алі та особливе право його нащадків на імамат, керівництво громадою. Для сунітських мусульман Коран є джерелом фундаментальних поглядів, а Суна — першим авторитетним його коментарем. Суніти заперечують порядки і звичаї різних релігійних меншин, відрізняються від шиїтів підходами до прийняття юридичних рішень, ставленням до іновірців, особливостями молитов та іншими аспектами ритуалу, цивільного права. Серед релігійно-політичних напрямів сучасного сунітського ісламу найбільш консервативним, реакційним і жорстоким зарекомендував себе ваххабізм. Його заснував в Аравії у середині ХУШ ст. проповідник Мухаммед ібн Абу аль-Ваххаб. У наш час його вчення офіційно визнане у Саудівській Аравії. Прихильники ваххабізму є також в Омані, Північній Африці, Індії, Індонезії, Афганістані та Пакистані (таліби), Чечні та Таджикистані, в інших країнах і регіонах. Сьогоднішній ваххабізм — екстремістське крило ісламського фундаменталізму з його вимогами до мусульман жити тільки за правилами шаріату, суворо виконувати всі настанови Корану, не визнавати європейсько-християнських цінностей, бути готовими до джихаду, до насильницьких дій, терору. Ісламський фундаменталізм відтворює у сучасній інтерпретації ідеологію панісламізму (від араб. — всі й іслам) — солідарності всіх мусульман (незалежно від їхньої державної, расової, національної і соціальної належності) під гаслом "рівності" всіх "перед ім'ям Аллаха", об'єднання всіх мусульман в єдину теократичну державу. Доктрина панісламізму була запропонована на початку 70-х років XIX ст. турецьким просвітителем, членом товариства "Нових османів" Намік Кемалем. В її основу були покладені тези про керівну роль ісламу в духовному і суспільному житті в цілому та про халіфа як проводиря мусульман усього світу. Ідеї панісламізму набули розвитку у творах Джа-маля ад-Діна аль-Афгані, а практичну реалізацію — у кривавих злодіяннях багатьох бойових організацій ісламу.

Отже, іслам — одна з найпоширеніших і впливовіших релігій у світі. Особливе місце ісламу серед інших релігій пояснюється також наявністю у ньому ідеї "закінченого пророцтва". Мухаммед, як стверджує іслам, — останній посланець Бога, і саме він приніс людству завершену істину. Іслам автентичний особистості мусульманина. Мусульмани всіх країн, згідно з шаріатом, однакові; Вони брати по вірі. У цьому — джерело панісламізму з його ідеєю об'єднання всіх мусульман світу в єдину державу.