22. Протестантизм – один з напрямів християнства. Історія виникнення і розвиток.

Протестантизм — один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицтва в період Реформації у 16 столітті (лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу ( Адвентисти, баптисти, методисти та ін.). Церкви і спільноти протестантів національного чи локального характеру є в усьому світі.

Протестантизм виник у XVІ ст. в епоху реформації. Це був час, коли католицька церква викликала загальне незадоволення. Воно стосувалось перш за все втручання церкви у політичі, а особливо економічні та фінансові справи великих та дрібних феодалів та бюргерства, що уже набирало сили і готово було сперечатись за місце у феодальному суспільстві.

Реформаційному руху передував гуманізм, як протилежна християнському теоцетнризму ідеологія, що поставили у центр світоглядних конструкцій людину.

Поштовх реформаційному руху дав виступ професора Віттенберзького університету, доктора теології Мартина Лютера.

31 жовтня 1517 року він прибив до воріт храму у Віттенберзі 95 тез проти католицизму. Лютер вимагав спрощення обрядності, ліквідації чернецтва, підпорядкування церкви світській владі. Авторитету папи він протиставив авторитет Священного Писання і вчення про те, що кожний може спастись тільки вірою у викупну жертву Христа.

1520 році Папа відлучив Лютера від церкви. Але Лютера підтримала значна частина різних прошарків північнонімецьких земель. Почалось протистояння прихильників Реформації і противників. В результаті Реформації утворись так звані протестантські церкви. 

Протягом Реформації склалось декілька основних напрямів протестантизму. 

1. Лютеранство. Лютеранська або євангельська церква поширилась на півночі Німеччини, у скандинавських країнах, Прибалтиці, деяких штатах США і Канади. Основи віровчення викладено у "Аугсбургському віросповіданні" та "Апології" М.Лютера (1530).

Головним у лютеранстві є вчення про "виправдання вірою". Тобто спасіння души пов'язується не з добрими справами як у католицизмі, а з щирістю віри у спокутувальну жертву Христа.

Літургія здійснюється але особлива роль у ній відводиться проповіді. Лютеранство визнає два таїнства — хрещення і причащання.

Обрядність спрощена, в лютеранських храмах немає ікон, але зберігається розп'яття, священицький одяг духовенства, вівтар, використовується органна музика та хоровий спів. 

2. Кальвінізм — більш радикальний напрямок протестантизму. У Швейцарії Реформація почалась під лідерством Ульриха Цвінглі (1484-1531). Основи цвінгліанства були викладені у "Коментарчях до істиної і хибної віри". Цвінглі відкидав не тільки католицьке вчення про перевтілення в таїнстві причастя, але й лютеранську догму про реальнеу присутність Христа в таїнстві причастя. Всі предмети культу було відкинуто. Церква перетворена на дім молитви. Цвінгліанська громада сама обирала собі проповідників і пастирів.

Більш поширеною формою радикального протестантизму став кальвінізм. Його засновником був Жан Кальвін. Свою теологію він виклав у "Наставлені у християнській вірі". Це найбільш всеохоплююча і разом з тим саме коротке викладення основ протестантського віровчення.

На відміну від лютеранства в кальвінізмі немає символу віри, єдиним джерелом віровчення є Біблія. Кальвін у своєму вченні виходив з ідеї абсолютної могутності господа і незбагненності його волі. Звідси він виводив абсолютну недостатність дій людини, всіх його "добрих справ" в очах Бога. Тому спасіння може бути тільки даром Божим, а не результатом зусиль людини. На основі цього Кальвін розробив вчення про предвічну напередвизначеність або обраність. Згідно з цим вченням доля людини " у загробному житті" з початку часів визначена Богом. Ніякими особистими заслугами, зусиллями церкви, не можна змінити свою долю. 

Головним у кальвінізмі є вчення про "світське призвання" і "світський аскетизм". Свідченням можливої обираності може бути успіх в будь-якій діяльності, зокрема професійній. 

Сучасний кальвінізм поділяється на реформатські, пресвітеріанські та конгрегаціоналістські церкви.

3. Англіканство. Англіканска церква виникла в Англії в XVІ ст під час Реформації. Парламентським актом 1534 року король Генріх VІІІ був об'явлений головою церкви, яка проглошувалась незалежною від папи. Вірочення англікан є конгломератом католицизму, лютеранства, і кальвінізму. Воно викладнео в "Книзі громадського богослужіння" (1549) і в "Англіканському символі віри", яке має 39 статей (1571).

Концепція виправдання вірою поєднана з визанням спасаючої сили церкви. Зовнішня сторона обрядовості майже не відрізняється від католицької. Збережена єпископальна ієрархія. Головою церкви при цьому вважається король, який призначає єпископів. Примас Англіканської церкви є архієпископ Кентерберійський. В Сполучених Штатах англіканство представлено Протестантською єпископальною церквою.