10. Козацькі літописи

Хмельниччина, ця героїчна доба в житті укр. народу, найдокладніше відображена в трьох козацьких літописах: Самовидця, Граб’янки і Велична. Чому козацьких? Бо йдеться в них про звитяги січового козацтва, та й авторами-літописцями цих творів були козаки.

«Літопис Самовидця» в запису під 1663 р. описує Чорну Раду під Ніжином, докладно розповідає про 2 ворожі табори — Сомка та Брюховецького і про жорстоку розправу останнього над своїм суперником та його прихильниками. «Літопис Григорія Граб’янки» описує історію козацтва з часу його виникнення до 1709 р. У ньому наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, дог-рів. Написано цей твір тодішньою укр. літ-ною мовою з використанням віршів. Історичні події, описані в «Літописі Самійла Велична», охоплюють події 1648—1700 рр. Одна з головних тем літопису — гетьмансько-старшинські усобиці; глибоко сумує автор також із приводу жахливих руїн міст і сіл — наслідку набігів татар та інших зовнішніх ворогів. Осібне місце в історичній прозі цієї доби займає анонімна «Історія русів», яка вагомо посилила національну свідомість у середовищі укр. інтелігенції тим, що дух її — вільнодумний проти церковного. Ідейний центр «Історії русів» — промова гетьмана Павла Полуботка, звернена до лютого ката України Петра.

59. Пісні літературного походження

Пісні літературного походження – це твори, що увійшли в народну словесність з професійної літератури. Шляхи запозичення можуть бути різними. Найчастіше – пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім’я автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала побувати як народна. Можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський текст (вірш) клався на народну мелодію або мелодію композитора, ім’я якого залишалося невідомим. Бувало й таке, що на основі певного авторського тексту складався подібний мотивами та образами з тією ж ритмомелодикою, але інший народний текст, що побутував паралельно з літературним.

Кожна пісня літературного походження має свою історію (яка, однак, не завжди зберігається в народній пам’яті), проходить різні періоди поширення, шліфування, переробки; поки входить в народну традицію, зазнає певних змін (часом досить значних), нашарувань різних епох і т. п. Але , незважаючи на ретельну народну обробку (подекуди упродовж кількох століть), пісні літературного походження все ж відрізняються від народних специфічними рисами. Це дає підставу відносити до їх розряду пісень, авторство яких не збереглося, які не мають літературних відповідників, але певними ознаками виокремлюється з-поміж власне народних.

Найдавнішим відомим автором пісень був Семен Климовський. Люди сходяться на думці, що він автор пісні “Їхав козак за Дунай”. Новий етап для розвитку літ-ри і для розвитку усної словесності починається з виданням Шевченкового “Кобзаря” (1840р.). Жодна власне нар пісня не зрівняється з “Заповітом” і “Садок вишневий коло хати”. У період визвольних змагань укр. народу націон гімнами стали поезії Косинського “Ой у лузі червона калина”, Вороного “ О , Україно! О, люба ненько...! “. Із творів сучасної літ-ри 20 ст статус народних здобули пісні на слова Малишка “Рідна мати моя” (“ Пісня про рушник”)., Сингаївського “Чорнобривці”, вірш Павличко на музику Білаша “2 кольори”.

Однак лише окремі перлини літ-ри переходять до нар поетики. Твори, які не сприймаються народом ніколи не зможуть увійти у ранг народних.