16. Драч. „чорнобильська мадонна”

"Чорнобильська мадонна". Це спокута, прозріння і каяття поета перед народом, перед тими, хто постраждав від радіації, за ту віpу науці, вченим, що висловив у своєму циклі віршів "Подих атомної". В поемі автор показав свою печаль, вболіваючи за земляків, яким чорнобильська трагедія стала впоперек життя, позбавила їх здоров’я, шукаючи істину в тому, що відбулося; утверджуючи правду... Осмислюючи горе і сльози, що спіткали українців та й не тільки їх, поет висловлює своє розуміння, що і його народ, і він сам, і його близькі тепер розп’яті на вічній дорозі. Прагнучи передати багатоликість народної біди, поет зберігає й фактологічну основу, портрети конкретних осіб, цитує колег-письменників, переповідає розповіді учасників ліквідації аварії, вловлює її закордонне відлуння. Поет стверджує, що "спокуса зірвати заборонений, недозрілий плід із дерева пізнання добра і зла" несе за собою моральну відповідальність перед людьми. Чорнобиль. Зона відчуження. Мертва зона... Ці слова звучать вічним болем в устах митця. Він роздумує, як жити тепер в цій зоні, як врятуватися від клешнів радіації? Запитання без відповіді... "Чорнобильська мадонна - це тужлива пісня поетової душі. Це скорботна пісня-туга. Це заклик до всіх живих: не забувати про те, що сталося, вслуховуватися у дзвони Чорнобиля; і траурні, і урочисті...

28. Філософські погляди сковороди

Гpигоpій Савич Сковоpода, видатний укpаїнський письменник, філософ і педагог, обстоював пpава тpудового наpоду на свободу і всебічний pозвиток, на щастя. Понад чвеpть століття він пpовів сеpед пpостого наpоду як мандpівний філософ. Його pоздуми пpо людське щастя наскpізно пpоходять чеpез його твоpи. Сковорода навчав, що в природі — краса, гармонія, а в суспільстві — несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навколишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). З цією думкою тісно пов'язана його ідея «сродної праці»: пізнавай себе, а пізнавши— удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнання природи — це пізнання Бога. Філософ жив сподіваннями на суспільство рівноправних людей, де не буде «рабського іга», «тяжкої роботи», нічого «златожадного», «дамського». Такими поглядами Сковорода дивував своїх сучасників, здивував їх він і смертю. З творчої спадщини Григорія Сковороди залишились збірка ліричних поезій «Сад божественних пісень», книга «Байки харківські», філософські трактати й притчі. Особливість творів Сковороди полягає в тому, що в ліричних поезіях він філософ, а у філософських працях — лірик.

18. Творчість гулака-артемовського

Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790р. в м. Городище на Черкащині в сім'ї священика. Літературні інтереси П. П. Гулака-Артемовського пробудилися рано, ще в часи навчання в Київській академії. З перших його поетичних спроб збереглися лише два віршових рядки з переспіву поеми Буало “Налой” (1813). Активну літературну діяльність Гулак-Артемовський розпочинає після переїзду до Харкова (1817) — під час навчання і викладацької роботи в університеті. Підтримує дружні стосунки з Г. Квіткою-Основ'яненком, Р. Гонорським, Є. Філомафітським та ін., виступає на сторінках “Украинского вестника” з перекладними й оригінальними творами, написаними у різних жанрах. У 1818 — 1819pp. Гулак-Артемовський друкує в “Украинском вестнике” переклади прозових творів, критичних статей польських письменників. 1819р. — російський переклад з польської мови “каледонской повести” (шотландської) “Бен-Грианан” (“Украинский вестник”); нарис “Синонимы, задумчивость и размышление”. 1817р. — “Справжня Добрість”, оригінальний вірш українською мовою. 1818р. — “казка” “Пан та Собака” (“Украинский вестник”). Ця “казка” Гулака-Артемовського відіграла помітну роль в розвитку жанру байки на Україні. Це була, по суті, перша українська літературна байка, написана із свідомою орієнтацією поета на фольклор, на живу розмовну мову. 1819р. — письменник опублікував в “Украинском вестнике” ще дві байки — “казку” “Солопій та Хівря, або Горох при дорозі” і “побрехеньку” “Тюхтій та Чванько”. 1820р. — цикл байок-“приказок”: “Дурень і Розумний”, “Цікавий і Мовчун”, “Лікар і Здоров'я”. У 1827р. Гулак-Артемовський написав ще три байки — “Батько та Син”, “Рибка”, “Дві пташки в клітці”. Цей, останній, цикл байок Гулака-Артемовського пов'язаний з творчістю Красіцького. “Твардовський” — це вільна переробка гумористичної балади А. Міцкевича “Пані Твардовська”, основу якої становить досить популярна у слов'янському фольклорі легенда про гульвісу-шляхтича, що запродав душу чортові. Балада “Твардовський” користувалася значним успіхом у читачів. Після публікації у “Вестнике Европы” вона відразу була передрукована в журналах “Славянин”, у “Малороссийских песнях” Максимовича, вийшла окремим виданням. В останні роки Гулак-Артемовський написав ряд ліричних медитацій в народнопісенному дусі (жодна з них за життя автора не друкувалася) — “Не виглядай, матусенько, в віконечко”, “До Любки” (останній вірш перекладений російською мовою О. Фетом), “Текла річка невеличка”.