23. Зміст і значення Берестейскої унії (1596 р.)

У XVIст. католицька Церква підпорядкувала питання вірувань своїм економічним та політичним інтересам. Унія Церков розглядається Ватиканом не як повернення до того стану, котрий був у християнстві до розколу, а як приєднання православної Церкви до католицької з обов’язковим твердженням верховенства римського папи та визнання католицьких догматів єдиною істинними. Йшлося не про обї’днання на рівних засадах, а про приєднання східної православної Церкви до західної. Страх перед вибухом народного гніву (через посилення кріпосного права та загострення соціальних конфліктів) був причиною стримання переходу верхівки української шляхти та духовенства у католицизм. Тоді у Речі Посполитій було вирішено створити спеціально для українського народу уніатську Церкву – перехідну ланку до повного панування католицизму на українських землях, зберігаючи при тому обряди православ’я , церковнослав’янську ову і календар, визнаючи при цьому зверхність ватикану. Ініціатива укладення унії походила від православної сторони. В червні 1595 року за ініціативою єпископа Львовського Гедеона Балабана було вирішено підписати унію. Наприкінці 1595 її офіційно було признанано.

Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків, шляхта, що прийняла унію, одержувала право займати держ посади нарівні з католицькою шляхтою.

Те, що розпочалося як намір здійснити об’єднання християнської пастви, закінчиося розколом: тепер існувало три церкви – католицька, уніатська і православна.

Лише у зо-х роках 17 ст. з’явилися «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали існування православної церкви.

24.Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.

У цей час адміністративний устрій майже не змінився, порівняно з час до татаро-монгольського панування на українських землях. Різницею було те, що віднині кожен князь мав отримати ярлик – символ влади – у золото ординців , всі руські князі були васалами ханів Золотої Орди

24. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.

Наприкінці 12 ст. в степах Центральної Азії створено монголо-татарську державу, яка внаслідок багаторічних війн та походів перетворилася на могутню імперію „Золоту орду”. Восени 1240 р. вони завоювали Галицько-Волинську землю. Орда привнесла на Русь горе, кров та руйнування.Феодальна роздробленість та навали монголо-татар у 13 ст. призвели до занепаду Києва і переміщення укр. державності до Галицько-Волинського князівства, формою правління якого була феодальна монархія з сильною олігархічною верхівкою в особі боярства.Галицько-Волинський князь Данило отримав від татар підтвердження на князівство але одночасно став васалом Орди, взявши обов’язок сплачувати данину і надавати у розпорядження орди своє військо. Він намагався проводити політику економічної розбудови князівства та звільнення Русі від іга, прийняв королівську корону від Папи Римського для хрестового походу проти монголо-татар, але це не вдалося реалізувати.Державній устрій цього часу мав риси устрою Давньоруської держави з певними особливостями щодо функцій та повноважень державних органів. Так державне управління здійснювали Великий князь, боярська рада, князівські з’їзди, урядовці на центральному та місцевому рівні, водночас відмічалася значна роль бояр, з огляду на постійну необхідність військової та фінансової підтримки багатьох заходів (особливо військового характеру). Князь мав вищу законодавчу, адміністративну, судову, виконавчу владу, але вона не була абсолютна. Без згоди бояр не проводили жодну політичну акцію, вони фактично обмежували владу князя, а у часи занепаду навіть очолювали державу.Дії наступників Данила призвели до втрата політичної незалежності Галицько-Волинського князівства у першій полов. 14 ст., що пов’язане з 1. вассальною залежністю від ханів Золотої Орди та 2. суперечками між Великим князем і боярством. Цю ситуацію використали сусіди (Литва, Польща, Угорщина та Молдова), які захопили укр. землі.