109. Вибори в Російській імперії в III та IV Державні Думи та їх діяльність.

У 1905 р. після поразки російського царизму у військових операціях проти Японії, в Росії вибухнула буржуазно-демократична революція. У відповідь царський уряд в рамках реформи політичної системи створив двопалатний парламент, який складався з верхньої палати – Державної ради і нижньої палати депутатів – Державної думи. Це зберігало, але обмежувало абсолютну монархію та запроваджувало виборчу систему в Росії.Державна дума представницький орган, який обирався на 5 років на основі цензового, нерівного та непрямого виборчого права. Компетенцією думи була участь у попередній підготовці законопроектів. Вона мала право законодавчої ініціативи, крім основних законів та держ.бюджету. Ставилася в залежність від царя, котрий міг її розпустити достроково, визначав тривалість засідань і перерв.Було проведено вибори до I та II Думи, у т.ч., чверть депутатів склали представники від Українських губерній. На виборах до I та II Думи виборці поділялися на 4 курії: землевласників-поміщиків, міського населення, селян, робітників. Курії мали неоднакову кількість голосів: найбільшу поміщики (1 голос поміщика = 45 голосам робітників). Селяни достали достатню кількість місць, бо уряд вважав їх консервативними.Водночас у 1906 р. революційний дух почав спадати і 3 червня 1907 р. оприлюднено нове антидемократичне „Положення про вибори до Державної думи”, яке скоротило кількість депутатів від робітників, переваги надавалися лише великим землевласникам.Наслідком цього стало обрання серед відповідно 111 українських депутатів до III та 97 - до IV Дум, які в більшості були монархічно налаштованими поміщиками і священиками. Селянство України було взагалі позбавлене права участі в IV Думі. Української громади в IV також Думі не булоКоли у 1908 р. депутати внесли законопроект про укр. мову навчання у початкових класах школи, у 1909 р. про укр. мову у судах, у 1913 р. про свавілля адміністрації в Україні з жодного з цих питань Дума не прийняла рішення в той час як малі народи Кавказу отримали рідну мову навчання в школах.. Переважно монархічно-шовіністичний склад III та IV Дум зумовив її реакційний характер

110. Створення Центральної Ради та її діяльність у лютому – жовтні 1917 року.

В умовах революційного вибуху 1917 р. під тиском Думи 2 березня цар Микола II зрікся престолу, зрікся також його брат Михайло Миколайович. Так у Росії припинила своє існування династія Романових і впала монархія. 3-го березня було сформовано Тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим. Ці події активізували громадсько-політичне життя в Україні, відбувалося зростання українських політичних партій і угруповань.   Подолати розпорошеність національних сил взялася Центральна Рада — широкопредставницький громадський орган, сформований 3 березня 1917 р. в Києві з представників українських партій, наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. ЇЇ головою було обрано 51-річного професора історії Михайла Грушевського — лідера ТУП.

Тож із створенням Центральної Ради в Україні виник ще один орган влади, який узяв курс на демократизацію громадського життя, національне визволення, розв’язання соціальних конфліктів.    22 березня 1917 р. з’являється відозва “До українського народу”, яка закликала зберігати спокій, обирати нових людей до органів самоуправління, збирати кошти для українського національного фонду, творити нове, вільне життя. Для підтвердження своїх повноважень Центральна Рада скликала конгресс, який підтвердив вимогу надання Україні національно-територіальної автономії, санкціонував утворення Центральної Ради. Головою Ради залишався М. Грушевський, заступниками стали В. Винниченко та С. Єфремов.      Важливе значення для відродження державності мала українська армія. З цією метою створювались українські військові частини, українські військові товариства, а також створено Тимчасовий Український Військовий Генеральний Комітет на чолі з Симоном Петлюрою. Але соціалісти Центральної Ради недооцінювали значення власної армії, пропонуючи “знищення всіляких постійних армій”. Вони відмовилися від допомоги 40-тисячного українського корпусу П. Скоропадського, тож згодом Україні нічим було боронитися від більшовицького наступу. Не змогла Центральна Рада забезпечити і правопорядок в Україні, організувати роботу залізниць.    Свої звернення до народу Центральна Рада, продовжуючи традиції українського національно-визвольного руху, оформляла у вигляді Універсалів. Були також постанови, ухвали, резолюції.    Так, 23 червня 1917 р. Комітет (Мала Рада) Центральної Ради ухвалив текст I Універсалу Центральної Ради до українського народу, який мав конституційне значення. Цей універсал викликав негативну реакцію Тимчасового уряду і російських партій, а більшовики звинуватили Центральну Раду в “українському шовінізмі”.    Відповідно до цього документа Центральна Рада фактично перебирала на себе державні функції. Було створено перший український уряд — Генеральний секретаріат.     Зазначимо, що з утворенням Генерального секретаріату було покладено початок процесу розмежування законодавчої і виконавчої влад.    28 червня Комітет Центральної Ради створив перший тимчасовий революційний уряд — Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком, який водночас виконував обов’язки секретаря внутрішніх справ.   Генеральний секретаріат, незважаючи на опір Тимчасового уряду, став повновладною структурою виконавчої влади в Україні.    Наслідком переговорів Тимчасового уряду і Центральної Ради став компроміс: Центральна Рада зобов’язалася підтримувати уряд Петрограда, а той у свою чергу погодився визнати автономний статус України, а Центральну Раду — органом влади, не чекаючи Установчих Зборів.