103. Реформи в імперії Габсбургів у другій половині 19 ст., їх зміст і вплив на українські землі.

Революційні події 1848 року, які призвели до тимчасового падіння абсолютизму в Австрії, визвали зміни і на західноукраїнських землях. Був проголошений закон про ліквідацію кріпацтва і феодальних повинностей селян.

Аграрна реформа 1848 р. відкрила шлях до розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві. Але намагання укр. поміщиків саботувати закон про відміну кріпацтва визвали обурення населення. У Львові була створена перша українська політична організація – Головна Руська рада, яка стала офіційним представником українського населення Галичини.

Програма Головної Руської ради була обмежена. Вона зводилась до вимоги культурно-національної автономії українського населення Галичини.

В квітні 1848 р. була прийнята перша австрійська конституція,яка проголошувала деякі буржуазно-демократичні права і свободи громадян. Вона закріпляла створення централізованої держави,в якій влада зосереджувалась в руках імператора.

Загалом,західноукраїнські землі знаходилися в колоніальному становищі, були сільськогосподарським додатком до Австо-Угорської імперії.

104. Характерні ознаки радянського кримінального законодавства в Україні в 1917-1935 рр.

Основою політики більшовицької партії була репресія.

Одним з перших нормативних актів з кримінального права був декрет «про дострокове звільнення». В 1920 р. були офіційно введені в дію «Керівні начала з кримінального права РСФРР»

Цей нормативний акт став першою спробою узагальнення практики діяльності судів і трибуналів.

Слід вказати таких анти правових інститутів, як кримінальна відповідальність за принципом кругової поруки та заручництво.До кримінальної відповідальності притягувались, наприклад, частина населення того міста,де були знищені продовольчі склади.

Основою радянської кримінальної політики була, перш за все, боротьба з контреволюційними злочинами і бандитизмом.

Кримінальне законодавство зазнавало постійних змін і поправок.

105. Кодифікація законодавства урср у 60-х-80-х рр.

Жорстка централізація державного механізму, системи органів влади і управління, правоохоронних органів закономірно привела до централізації законотворчості. Законодавство УРСР розвивалося під прямим впливом загальносоюзних нормативних актів. Започаткована Законом від 11 лютого 1957 р. кодифікація права чітко визначила рамки законотворчої самостійності радянських республік. Результатом кодифікації стало прийняття на союзному рівні – Основ законодавства СРСР і союзних республік.

Звід законів УРСР формувався як зібрання актів і був офіційним виданням,що давало можливість посилатися на нього при вирішенні справ у правозастосовчих органах.

106. Головні напрями розбудови сучасної незалежної України.

Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України і Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. знаменують початок нового періоду нашої історії. 10 грудня 1991 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав. 12 вересня 1991 р. Верховною Радою було прийнято Закон “Про правонаступництво України”. Верховна Рада України 8 жовтня 1991 p. ухвалила Закон “Про громадянство України”. Забезпеченню міжнаціональної злагоди сприяло прийняття 25 червня 1992 р. Верховною Радою Закону “Про національні меншини в Україні”. Важливе значення для становлення суверенної Української держави стало законодавче визначення головних державних символів. 15 січня 1992 р. Президія Верховної Ради видала Указ ”Про Державний гімн України”, 28 січня 1992 р. затверджено Державний прапор України, 19 лютого 1992 р. - тризуб як малий герб України. Складовою частиною зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної діяльності стало прийняття Закону “Про митну справу в Українській РСР” від 25 червня 1991 p. та Митного кодексу України 12 грудня 1991р. Верховна Рада 16 липня 1994 р. ухвалила рішення про приєднання України до Договору щодо нерозповсюдження ядерної зброї. Була прийнята Постанова Верховної Ради від 24 серпня 1991 р. “Про військові формування на території України”. Концептуальні та юридичні засади створення Збройних Сил України та оборони країни визначають прийняті Верховною Радою 11 листопада 1991 р. Постанова “Про концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України”, воєнна доктрина 19 жовтня 1993 p., а також Закони від 6 грудня 1991 р. “Про оборону України”, “Про Збройні Сили України”. 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон “Про державний кордон України”, Закон “Про прикордонні війська України”. 26 червня 1992 р. прийнято Закон України “Про надзвичайний стан”. Становленню українського парламентаризму сприяло прийняття 17 листопада 1992 р. Закону “Про статус народного депутата України”. Було зроблено рішучі кроки на шляху реформування виконавчих структур. Законами від 18 листопада та від 19 грудня 1992 р. розширювалися повноваження Кабінету Міністрів України. Новий етап у формуванні виконавчої вертикалі відбувся вже на основі нової Конституції України з прийняттям у 1997 р. нових законопроектів про місцеві держадміністрації, про місцеве самоврядування, про територіальний устрій і статус адміністративно-територіальних одиниць тощо. У квітні 1992 р. Верховна Рада прийняла Концепцію судово-правової реформи. Законом України “Про Конституційний суд України” від 3 червня 1992 р. були закладені основи конституційної юстиції. У період 1991-1994 pp. на підставі Законів “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р., “Про органи суддівського самоврядування” від 2 лютого 1994 р. дещо розширилися функції судів і посилилася незалежність суддів. Правові основи організації й діяльності прокуратури були закладені Законом України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. Організаційно-правові основи діяльності міліції України містяться в Законі України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. Важливе значення для захисту інтересів держави мало створення державного правоохоронного органу спеціального призначення - Служби безпеки України, чия компетенція визначається Законом “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р. Правові засади діяльності адвокатури визначаються Законом України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1991 р.