46. Судовий процес в Україні у другій половині XVII – XVIII ст.

У договорі 1654 р. Була зафіксована вимога України підтвердити “права і вольності наші військові, які з віків мало Військо Запорзьке“.

Внаслідок Визвольної війни польська судова система була скасована.

Після створення Української держави суд. система складалася з Генерального суду, полкових, сотенних та громадських (сільських) судів. Генеральний суд – це вищий суд. орган,з часом перетворюється у вищу апеляційну інстанцію,здійснював нагляд за нижчими судами. Окрім названих, ще існували церковні, цехові, мирові, третейські і ярмаркові.

1760-1763 р. – судова реформа. Україна поділена на 20 судових повітів. В кожному повіті було створено земський суд – для цивільних справ, підкоморський – для земельних. Відновлено гродські суди для розгляду кримінальних справ. Судова реформа 1760 поновила суди, які існували за польсько-литовського панування, але вона відокремила судову владу від адміністративної.

Наприкінці 1780 р. наказом царя на Лівобережжі було запроваджено загальноросійський устрій. Генсуд скасовано,замість громадських судів створено повітові.

На Правобережжі діяла польсько-шляхетська судова система.Найвища судова інстанція – коронний трибунал. Діяли – земські, гродські, підкоморські суди..

У Пн Буковині, Сх Галичині, Закарпатській Україні діяла судова система Австро-Угорської імперії. Для селян існували домінальні суди, для міського – магістерські, для шляхти – земські.

В Україні існували 2 форми процесу: змагальний і розшуковий. Судова справа починалася з подання позову. В цивільних справах попереднє слдство здійснював позивач, в кримінальних – судовий орган. Судочинство було усним і відображалось у протоколах. До судових доказів належать: власне зізнання, показання свідків, письмові та речові докази. Покарання дуже жорстокі: смертельна кара, калічництво, ганебні покарання, вигнання, головщина, штрафи, дисциплінарні покарання. Сторона, що була невдоволена вироком, мала право на апеляцію.

48. Правове становище селянства в українських землях у складі Російської імперії в кінці XVII – XVIII ст.

В Росії процес закріпачення був завершений ще Соборним уложенням 1649 р. Російські поміщики ставилися до селян як до рабів. Їхній приклад впливав на українських землевласників .Тому зростає залежність селян від панів, збільшуються державні повинності.

Українські землевласники з початку XVIII ст. добиваються від гетьмана видання універсал, що заборонив би перехід селян під страхом смертної кари. У 1721 універсал Скоропадського наказував не допускати селянських переходів. У 1739 Генеральна військова канцелярія під приводом запобігання втеч селян за кордон заборонила їхнє переселення. У 1760 гетьман Розумовський видає універсал, згідно якого селяни можуть переходити на інші місця, тільки з дозволу пана,при цьому все нерухоме майно залишалося у пана. У 1763 царський указ підтверджує цей універсал. Фактично це було затвердження кріпосного права в Україні. Катерина ІІ у 1783 указом остаточно заборонила перехід селян і закріпила їх за тими власниками, на землях яких вони проживали.Це означало повне закріпачення селян України.

49. Правовий статус Запорізької Січі у період Гетьманщини.

Багаторічне функціонування Запорозької Січі стало підготовчим етапом формування Української козацької держави. Там отримали перший досвід державотворення Богдан Хмельницький та його найближчі соратники, там була утворена основа майбутньої армії, саме Запорозька Січ дала державі перших воєначальників, адміністраторів, дипломатів.

Січ мала власні законодавчі та виборні виконавчі органи, оригінальну систему судочинства та права.

Джерелом права на Запорозькій Січі було звичаєве право, яке регламентувало діяльність суду, порядок укладання договорів та порядок користування майном і земельними угіддями, правила воєнних дій, види злочинів і покарань.

Судочинство і виконання вироків на Січі були публічними. При винесенні вироку судді враховували громадську думку щодо особи злочинця.