77. Розвиток трудового законодавства в Радянській Україні з 1917 р. До кінця 30-х р.Р. XX ст.

У трудовому законодавстві також відбувалися зміни. Так, поширювалася на Україну дія прийнятого 10 грудня 1918 року РСФРР Кодексу законів про працю. В цьому документі вміщувалися норми, що закріплювали загальний обов’язок працювати та право на працю, регулювалися питання оплати праці, дисципліни праці, право на відпочинок та матеріальне забезпечення. Для залучення до праці широко використовувалася трудова повинність, трудова мобілізація. У зв’язку з тим, що проводилася мілітаризація ряду галузей промисловості, на підприємствах відповідно встановлювалися режими, близькі до режимів військових установ. Характерно, що з’явилося поняття трудового дезертирства; до порушників дисципліни застосовувалися заходи примусу.

15 листопада 1922 року було введено в дію Кодекс законів про працю УСРР. Він складався з 17 розділів, які поділялися на 192 статті. Норми кодексу поширювалися на всіх осіб, що працювали за наймом. Наймання і надання робочої сили проводилося виключно на основі добровільної згоди працівника. Так, тривалість робочого дня становила вісім годин, а для тих осіб, що працювали під землею, а також для осіб розумової та конторської праці — шість годин. Безперервний щотижневий відпочинок мав становити не менше 42 годин. За кодексом колективний і трудовий договори були основними правовими формами залучення до праці. Встановлювалося, що при укладанні колективних трудових угод профспілки мали право виступати перед різними інстанціями від імені найманих працівників з питань праці і побуту. Розмір оплати за працю не міг бути меншим обов’язкового мінімуму оплати, що встановлювалася для даної категорії праці державою. Тривалість нормативного робочого дня за кодексом становила 8 годин. Пільги — 6 годин — встановлювалися для неповнолітніх, для осіб, що працювали під землею, а також для осіб розумової і конторської праці.

78. Характерні ознаки трудового законодавства в Україні у повоєнні роки (1945-1950 р.Р.).

У зв’язку з переходом до мирного життя у 1945 р., початком десталінізації у 1953 р. суттєвих змін зазнало трудове законодавство.Скасовувалися трудові мобілізації і відновлювалася система трудових договорів з громадянами терміном не менше від 2 років та угоди між адміністрацією підприємства і комітетом профспілки.Ліквідовано кримінальну відповідальність за прогули та самовільне залишення робочого місця, усунуто понаднормові і позаурочні роботи.Відновилися відпустки, грошові компенсації за невикористані відпустки, санаторне та профілактичне лікування.З 1957 р. робітник дістав право з власної ініціативи залишити роботу. Попередивши за два тижні адміністрацію.Було скорочено робочий день і робочий тиждень, відновлено вихідні і світкові дні, посилено охорону праці підлітків та жінок.З 1956 року почали виплачувати пенсії по старості. Інвалідності.Пенсійний вік встановлювався для чоловіків з 60 років для жінок з 55 років при загальному стажі не менше 20 років.

79. Юридичне закріплення приєднання Західної України до срср – урср.

1 листопада 1918 року Українська Національна Рада видала відозви “До населення міста Львова” та “Український народе”, в яких зазначалося, що на українських землях Австро-Угорської монархії утворилася українська держава. Найвищою владою проголошувалася Українська Національна Рада.    На засіданні Української Національної Ради 9 листопада 1918 року було визначено назву Української держави — Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). До її складу входили: Східна Галичина, Північна Буковина (невдовзі була захоплена Румунією) та українські повіти Закарпаття (відійшло спочатку до Угорщини, а з квітня 1919 року — до Чехословаччини). Таким чином, ЗУНР фактично охоплювала тільки територію Східної Галичини.