17.Право успадкування у нормах руської правди.

РП розрізняє два види спадкування: за заповітом і за законом. Якщо померлий не лишив по собі заповіту, набувало сили спадкування за законом. До повноліття синів спадковим майном розпоряджалася дружина померлого. Якщо вона виходила заміж. То призначався опікун із числа близьких родичів. Винагородою для опікуна було те, що він користувався доходами з маєтку опікуваних. Батьківський двір не ділився і переходив до молодшого сина. (ст.99-100)

Дружина померлого отримувала частину майна «на прожиток»(ст.93). а сестру брати повинні були видати заміж, виділивши їй придане (ст. 95)

Община була зацікавлена в тому, щоб її багатство не йшло на сторону, коли дівчина виходила заміж за хлопця з іншого села, тому майно передавалося лише по чоловічій лінії. Виняток був тільки для бояр та дружинників, які мали право предавати майно дочкам (ст.91), щоб маєтки залишалися в родовитих семей.

18.Види судів в КР, їх компетенція.

Серед судових органів КР необхідно виділити перш за все суд общини, як найбільш давній судовий орган. Община судила відповідно до звичаєвого права. Вищою мірою покарання було вигнання із общини.

Зі зміцненням державності все більша кількість справ підлягала князівський юрисдикції. Вигнання із общини, як найбільше покарання. Було включене в РусПравду, але тепер майно засуджених переходило не до общини, а йшло князю.

989р Володимир здійснив судову реформу. Її сутність полягала в розмежуванні світських і церковних судів.

Великий кнзь судив сам або через посадників, тіунів, волостелів ті їхніх помічників.

Велика кількість справ проходила через церковний суд, який розглядав всі правопорушення духовенства, а також багато справ простих людей, які були віднесені до юрисдикції церковного суду: всі злочини проти моралі. Порушення церковних законів, розпуста, чародійство. Родинні сварки і ін.

19.Розкрийте механізм державної організації княжої Галицько-Волинської Русі.

Органами влади в Галицько-Волинському князівстві були князь, боярська рада і віче.

Князю, який стояв на чолі держави, належала верховна влада. Мав право приймати законодавчі акти, право вищого суду, здійснював центральне управління державою. Князь видавав грамоти про передачу спадку, про наділення своїх васалів землею, хрестоцілувальні грамоти, грамоти про пожалування посадами тощо. Ця законодавча влада не була всеохоплюючою , бо часто не визноволася боярами. Князь мав верховну судову владу, але не завжди міг її здійснити. Якщо князь домовлявся з боярами, влада переходила до нього повністью; якщо ні – фактично. Влада зосереджувалася у бояр.

Васали князя разом із посадами отримували право судити в межах свого володіння. У боярських вотчинах вся судова влада перебувала у руках бояр. І хоча князь засновував князівські судові органи, направляючи туди своїх тіунів. Вони не могли протистояти фактично існуючому порядку.

Князь очолював військову організацію, черезу повноважених ним осіб збиралися податки, чеканились монети, здійснювалось керівництво зовнішньо політичними відносинами. Князь призначвав посадових осіб (тисяцьких, воєвод, посадників) у містах і волостях свого домену. Наділяючи їх, земельними володіннями на умови служби. Крім того, він намагався підпорядкувати фінансово-адміністративну систему, оскільки в цей час ще не було розмежування між загальнодержавними і князівськими доходами.

Основною формою правління в Г-В землі була ранньо-феодальна монархія, однак тут мала місце й така форма правління, як дуумвірат. Так, із 1245р. і до смерті Данила Галицький правив разом із братом Васильком. Який володів більшою частиною Волині.

Проте влада ніколи не зосереджувалась лише у княжих руках. Цьому перешкоджало боярство, особливо заможнє. ВелКнязь вимушений був допускати бояр до влади і, хоча велКнязь був необмеженим правителем, фактично він залежав від боярської аристократії. З цього можна зробити винсовок, що у Г-В землі існувала така форма правління, як монархія, обмежана боярською аристократією.

Боярська рада діяла в ГВ князівстві вже в першій половині 14 ст. До її складу входили заможні бояри-землевласники, головним чинос, представники боярської аристократії. Галицький єпископ, суддя князівського двору, декі воєводи та намісники. Раду, що збиралася з ініціативи самого боярства, очолювали найбільш впливові бояри. Які намагалися регулювати діяльність князя. В період Юрія-Болеслава вплив боярської ради настільки посилився, що князь не міг підписівати документи буз згоди з нею. З 14 ст. Рада стає офіційним органом влади. Фактично, в руках бояр зосереджувалась війскова, адміністративна й судова влада.

Як і в інших руських землях, у ГВК діяло віче, але воно не отримало тут великого впливу на політичне життя, не мало чітко визначеної компетенції та регламенту роботи.

Центральне та місцеве управління представляло собою двірцево-вотчину систему управляння. Центральною фігурою серед чинів був двірський. Перш за все, він вів господарство князівського домену і був «суддею князівського двору». Серед інших чинів згадується канцлер (печатник). Він відповидав за князівську печатку, скаладв текти грамот, засвідчував князівські документи. Також були такі чини, як стольник (відповідав за надходження доходів з князівських володінь), оружник (відповідав за князівське військо), отроки (супроводжували князя у військових походах).Містами управляли тисяцькі і посадники, яких призначував князь. Теріторія князівства ділилась на воєводства , а ті – на волості. В селах управління здійснювали виборні старости, які повністю підкорялися місцевій князівській адміністрації.