§ 9.2. Валютування депозитних угод

З'ясовуючи питання про депозити, слід розрізняти такі по­няття:

Дата укладення угоди — це дата, коли банки домовляються про здійснення депозитної операції.

Дата валютування (value date) — дата зарахування суми де­позиту на кореспондентський рахунок банку. Для поточних опе­рацій дата валютування відрізняється від дати укладення угоди на два робочі дні. (Такі умови у світовій практиці мають назву «спот» (spot). На умовах спот банки здійснюють депозитні опе­рації тривалістю більш одного дня, поточні конверсійні операції та клієнтські платежі. Наприклад, якщо 5-го лютого банк А уклав угоду про розміщення 1 млн. дол. США в банку Б терміном на один місяць на умовах спот, то датою валютування буде 7-ме лю­того, тобто протягом двох робочих днів банк А має переказати кошти на рахунок у банку Б. Але депозитні операції можуть здій­снюватися також із датою валютування раніше спот.

Дата закінчення депозиту (maturity) — це дата повернення коштів. У разі розміщення депозиту на термін, що кратний тиж­ню. дата закінчення депозиту припадатиме на той самий день тижня, що й дата валютування. Наприклад, якщо датою валюту­вання тижневого депозиту є середа 7-го лютого, то датою закін­чення депозиту (тобто датою повернення коштів) буде середа 14-го лютого. Для термінів, що кратні місяцю, дата закінчення при­падатиме на те ж саме число, що й дата валютування. Наприклад, при розміщенні місячного депозиту, датою валютування якого є 7-ме лютого, дата повернення буде 7-го березня. Якщо дата за­кінчення припадає на вихідний або святковий день, то вона пере­носиться на наступний робочий день. Так, наприклад, якщо дата повернення депозиту припадає на суботу або неділю, то кошти будуть повертатися в понеділок. Якщо ж дата валютування при­падає на останній день місяця, то й дата закінчення припадає на останній день місяця незважаючи на кількість днів у місяці. На­приклад, депозит терміном на один місяць з датою валютування 31-го березня має бути повернений 30-го квітня).

У світовій практиці також використовуються стандартні по­значення строку депозитних операцій (див. табл. 9.1). Наприклад, місячний депозит в американських доларах позначається USD 1m.

За термінами дії розрізняють депозити трьох видів:

• депозити до запитання — кошти розміщуються на невизначений термін, але повернення можливе в будь-який час за умов попереднього повідомлення;

• короткострокові одноденні депозити. До них належать депо­зити типу «овернайт», «том-некст», «спот-некст»;

• депозити на фіксований термін. Ці депозити розміщуються на визначений термін і, як правило, на стандартні строки (один тиждень, один, три, шість та 12 місяців).

9.3. Процентні ставки на ринку міжбанківських депозитів у іноземній валюті

Процентна ставка — це ціна ресурсів. Розміщуючи вільні ресурси на грошовому ринку, їх власники намагаються отри­мати дохід, крім того, плата за користування ресурсами має включати:

• компенсацію кредитного ризику, що притаманний будь-якій кредитній операції, розмір цієї компенсації здебільшого залежить від класу позичальника;

• компенсацію за відволікання ліквідних коштів: лише незначна кількість позик надається на умовах «до запитання» і повертається на першу вимогу, основна ж частина коштів розміщується на визначений термін і не може бути повернена раніше його закінчення, бо це може викликати проблеми ліквідності;

• компенсацію за відкладений час одержання доходу: процен­ти за кредит виплачуються найчастіше після закінчення терміну дії позики, тобто банк зможе використати дохід, одержаний від розміщення коштів, лише після їх повернення.

Розрізняють номінальну та реальну процентні ставки. Реальна процентна ставка являє собою номінальну ставку (тобто ставку, що склалася на ринку), скореговану на процент інфляції. Напри­клад, якщо номінальна ставка за депозитом становить — 8% річ­них, а рівень інфляції 6%, то реальна процентна ставка — 2%.

Рівень ринкових процентних ставок може бути визначений за формулою:

На рівень вільного від ризику ринкового процента, крім ін­фляції та інфляційного очікування, впливає ціла низка інших чинників:

• грошово-кредитна політика центрального банку: політика «дорогих грошей», спрямована на обмеження грошової маси, тя­гне за собою зростання рівня процентних ставок і, навпаки, полі­тика «дешевих грошей» сприяє зниженню процентних ставок;

• потреби уряду в кредитних ресурсах визначають процентні ставки на державні цінні папери, що є альтернативою розміщення коштів (у країнах з розвинутою ринковою економікою вкладення коштів у державні цінні папери вважаються безризикованими); при значному дефіциті бюджету уряд підвищуватиме процент­ні ставки, щоб збільшити обсяги залучених коштів. Це, у свою чергу, змусить комерційні банки піднімати процентні ставки залучення коштів. У ті ж роки, коли потреба в коштах зменшу­ється, процентні ставки за державними цінними паперами зни­жуватимуться, що спричинить зниження процентних ставок на ринку;

• стан платіжного балансу країни. Процентні ставки є одним з інструментів коригування капітальних статей платіжного бала­нсу: політика уряду, спрямована на залучення іноземних капіта­лів, буде супроводжуватися діями центрального банку щодо під­вищення рівня процентних ставок;

• попит на грошовому ринку, а також рівень економічної ак­тивності: збільшення попиту, характерне для періоду підвищен­ня рівня економічної активності, сприяє зростанню процентних ставок, економічний спад, що тягне за собою зменшення попиту, веде до падіння рівня процентних ставок;

• очікування на ринку, якщо очікується падіння процентних ставок, то ті учасники фінансового ринку, що мають вільні ре­сурси, будуть намагатися розмістити їх на більш тривалий тер­мін, щоб одержати максимальний прибуток від високих ставок на момент розміщення коштів, але позичальники, у свою чергу, за­лучатимуть короткострокові депозити, очікуючи, коли ставки знизяться. У результаті довгострокові процентні ставки впадуть відносно короткострокових. Якщо очікується зростання процент­них ставок, то попит на довгострокові позики збільшиться, оскі­льки позичальники намагатимуться зафіксувати існуючі низькі ставки, водночас кредитори прагнутимуть уникнути довгостро­кового розміщення коштів, унаслідок чого довгострокові ставки зростуть;

• рівень процентних ставок на світових фінансових ринках:

інтернаціоналізація фінансових ринків та часткове або повне ска­сування більшістю розвинутих країн обмежень на здійснення конверсійних операцій сприяють тому, що підвищення процент­них ставок на одному з ринків зумовлює спрямування ресурсів туди, де вони принесуть максимальний дохід.

На рівень процентних ставок за депозитами в іноземній валюті в основному впливають чинники з боку країни походження цієї валюти, а не країни, де здійснюється операція з розміщення або залучення коштів.

При здійсненні депозитних операцій в іноземній валюті про­центна сума розраховується на базі простого процента:

Процентна ставка може бути фіксованою або плаваю­чою (floating).

Фіксована процентна ставка встановлюється при розміщен­ні/залученні депозиту та залишається незмінною на весь період депозиту. Така ставка завжди використовується при коротко­строкових угодах.

Плаваюча процентна ставка може змінюватися протягом дії депозиту. Найчастіше плаваючі ставки за депозитами валютного ринку прив'язуються до ставки LIBOR. Вона являє собою серед­ню ставку, за якою найбільші британські банки кредитують пер­шокласних позичальників на міжбанківському ринку (London Interbank Offered Rate). Ця ставка фіксується на 11,00 год кожно­го дня. Існує також ставка LIBID (London Interbank Bid Rate), тобто ставка залучення коштів першокласними банками. Ставки LIBOR котируються для британських фунтів, доларів США, євро, швейцарських франків та японських єн. У плаваючих процентних ставках LIBOR використовується як база, до якої додаються ба­зисні пункти (basis points — b.p). Сто базисних пунктів дорівню­ють одному проценту, тобто 1 b.p = 0,01%. Наприклад, банк ко­тирує ставку розміщення доларів США у такий спосіб:

USD 6т LIBOR + 75 b.p (шестимісячна ставка LIBOR + 0,75%). Для доларів США як база плаваючої ставки може використо­вуватися так звана базисна ставка прайм рейт (prime rate). Це ста­вка за короткостроковими комерційними позиками першоклас­ним позичальникам, що її котирують найбільші американські банки. Якщо позика в американських доларах здійснюється за межами США, то звичайно використовується ставка LIBOR. Та­кож як база можуть бути використані: ставка FIBOR (Frankfurt Interbank Offered Rate), ставки державних цінних паперів та ко­мерційних паперів.