VII. Складні судження та їх види

Складне судження утворюється із простих суджень за допомогою логічних сполучників:

• кон’юнкції,

• диз’юнкції,

• імплікації,

• еквіваленції,

• заперечення.

Кон’юнктивне (єднальне) – це судження, яке утворюється із простих за допомогою сполучника “і”. Позначається цей сполучник “Λ“.

Структура кон’юнктивного судження: S є Р₁ і Р₂, або А Λ В.

Єднальне судження виражає знання про те, що предмету думки (S) належить не якась одна, а група ознак перелічених предикатами.

Диз’юнктивне (розподільне) судження – це судження утворене із простих за допомогою поєднання їх логічним сполучникам “або”. Його структура: А V В.

Розділяють два види диз’юнктивних суджень: строга диз’юнкція і нестрога диз’юнкція.

V – строга диз’юнкція (ознаки виражені Р виключають одне одного).

V – нестрога диз’юнкція (суб’єкту S можуть належати усі перелічені Р).

Умовне судження – це судження, яке складається із двох простих пов’язаних за допомогою логічного сполучника “Якщо… то”.

Приклад: “Якщо по провіднику пропустити електричний струм, то він нагріється”.

Структура умовного судження: Якщо А, то В або А→В, де А – підстава, В – наслідок.

Логічний сполучник “Якщо… то” називається імплікацією, а умовне судження імплікативним судженням.

Умовні судження бувають невиділяючі (імплікативні) та виділяючи (еквівалентні).

Виділяючим (еквівалентним) називається таке умовне судження, обидві частини якого можуть бути як підставою так і наслідком. Тобто, якщо при перетворенні судження “Якщо А, то В” у судження “Якщо В, то А” воно залишається істинним.

Структура еквівалентного судження: А↔В.

У невиділяючому судженні (А→В) підстава не може стати наслідком, а наслідок підставою.

Значення істинності складних суджень визначається за допомогою таблиць істинності:

а	в	а Λ в	а V в	а V в	а→в	а↔в
і	і	і	і	х	і	і
і	х	х	і	і	х	х
х	і	х	і	і	і	х
х	х	х	х	х	і	і

а	ā
і	х
х	і

VIII. Логічна структура питання. Роль питання у судовому пізнанні.

Запитання – це логічна форма, яка включає вихідну або базисну інформацію з одночасною вказівкою на її недостатність з метою отримання нової інформації..

Види запитання:

І тип – уточнюючи,

ІІ тип – доповнюючи (невизначені, непрямі)

Вони включають до свого складу питальні слова: “Де?”, “Коли?”, “Хто?”, “Що?”, “Чому?”, тощо.

Передумова питання (базис) - вихідне знання, неповноту або невизначеність якого потрібно усунути.

Правила, яких необхідно дотримуватись при формулюванні запитань:

1. Запитання має бути осмисленим, коректним.

2. Запитання треба формулювати якомога коротше і ясніше.

3. Складні запитання доцільно розбити на прості.

4. У розділових судженнях треба називати всі можливі альтернативи.

Правильно сформульоване запитання є необхідною умовою ефективних пошуків відповіді.

Контрольні запитання.

1. Що таке судження? Чим воно відрізняється від речення?

2. Які види простих суджень Ви знаєте?

3. Перерахуйте всі види категоричних суджень залежно від їх кількості або якісної характеристики.

4. Які види складних суджень Ви знаєте?

5. Яким чином можна встановити значення істинності складного судження?

Література.

1. Жеребкін В.Є. Логіка. Розділ ІІІ. Харків, 1999 р.

2. Тофтул М.Г. Логіка. Розділ ІІІ. К., 2002 р.

3. Гетманова А.Д. Логика. Учебник для пединститутов. – М., 1994 г.