III. Істинність і правильність міркування.
Розрізняють істинність і правильність мислення.
Істинна думка – це така думка, яка відповідає дійсності за своїм змістом. Думка, котра не відповідає тому, що є в дійсності є хибною думкою.
Міркування – це розумовий процес, у ході якого на основі вже наявних знань отримують нове знання.
Міркування бувають правильними і неправильними.
Правильне міркування – міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок (засновків).
Приклад: Всі адвокати мають вищу юридичну освіту.
-
Петров – адвокат.
Петров має вищу юридичну освіту.
-
Всі адвокати мають вищу юридичну освіту.
Петров має вищу юридичну освіту.
Петров – адвокат.
Обидва міркування складаються із одних і тих же, причому істинних суджень. Перше є логічно правильним. У другому висновок не випливає з логічною необхідністю.
Правильні міркування
Загальна схема такого
міркування виражає логічний закон Висновок
випливає із засновків з логічною
необхідністю У
ньому дотримуються усі правила логіки
Принцип логіки: Якщо міркування побудовано правильно і при цьому воно спирається на істинні засновки, тоді висновок такого міркування буде завжди безумовно істинним.
IV. Основні етапи розвитку науки логіки.
Логіка виникає на певному етапі суспільного розвитку, коли поняття, судження і умовивід стають предметом спеціального логічного аналізу.
Деякі питання структури пізнавального процесу знаходимо в творчості ранніх давньогрецьких філософів VI – V ст. до н. е.:
-
Демокрит;
-
Геракліт;
-
Парменід;
-
Зенон Елейський.
Логіка в цей період виступає складовою частиною філософського знання.
Засновником формальної логіки вважають давньогрецького філософа Аристотеля (384 – 322 до н. е.):
-
сформулював основні питання для логіки;
-
систематизував форми мислення – поняття, судження, умовивід.
Закони логіки:
-
закон тотожності;
-
закон суперечності;
-
закон виключеного третього;
-
логічні правила дедуктивного умовиводу і доказу.
Написав шість логічних трактатів, які отримали назву “Органон” (знаряддя, метод дослідження).
Середні віки V – XVI ст. –продовжується розробка логіки Аристотеля.
Новий час XVII – XIXст.Аналітичний підхід до оточуючого світу визначив розвиток індуктивної логіки як методу виведення із досвідного знання загальних положень, які сприяють відкриттю законів науки.
Ф.Бекон (1561 – 1626) – індуктивний метод.
Р.Декарт (1596 – 1650) – дедуктивний метод.
Г.Лейбніц (1646 – 1716) – 4-й закон логіки – закон достатньої підстави.
І.Кант (1722 – 1804) – нова логіка, яка синтезує форму і зміст пізнання.
Логіка – це діалектика саморозвитку “абсолютного духу”, її закони носять всезагальний характер і втілюються в дійсність.
Г.Гегель (1770 – 1831)
Формальна логіка має наукове значення як теорія правильного мислення.
XIX – XX ст. – виникає математична логіка.
Логіка Діалектична Формальна Математична
Діалектична логіка – формулює вихідні принципи методу пізнання, який враховує об’єктивні зв’язки розвитку зовнішнього світу і процес відображення його в людській свідомості.
Математична логіка – широко застосовує метод математичної формалізації і спеціальний апарат символів до певного кола логічних операцій.
Формальна логіка – оперує такими формами мислення, як: поняття, судження, умовивід. Логічні операції з цими формами приводять до нового вивідного знання.