Ііі. Закон суперечності

Два протилежних судження не можуть бути істинними в одному і тому ж відношенні.

Щоб правильно пізнавати дійсність судження не повинні суперечити один одному. Суперечності руйнують думку, утруднюють процес пізнання.

Якщо людина, стверджуючи що – не будь, заперечує те ж саме або стверджує щось несумісне з першим, в наявності логічна суперечність.

Думка є суперечливою, якщо про один і той же предмет, в один і той же час, і в одному і тому ж відношенні щось ми стверджуємо і щось заперечуємо. Наприклад: Т.Шевченко – автор “Заповіту”.

Т.Г.Шевченко – не є автором “Заповіту”.

Не можуть бути істинними одночасно такі чотири типи простих суджень:

1. “Дане S є Р” і “Дане S не є Р”.

2. “Жодне S не є Р” і “Всі S є Р”.

3. “Всі S є Р” і “Деякі S не є Р”.

4. “Жодне S не є Р” і “Деякі S є Р”.

Формально – логічна суперечність визначається як кон’юнкція судження і його заперечення.

А Λ Ā (А і не – А)

Якщо в думках (і мові) людини виявлена формально – логічна суперечність, то таке мислення вважається неправильним, а судження, з якого витікає суперечність, заперечується і вважається хибним.

IV. Закон виключеного третього

Із двох суперечних суджень одне неодмінно є істинним, друге – хибним, а третього і бути не може.

Закон виключеного третього ґрунтується на тому, що судження може мати тільки одне з двох значень істинності: “істина” або “хиба”. Приклад: “Дана людина є юристом”, “Дана людина не є юристом”.

Визначення: а і ā.

Приклади:

1. “Це S є Р” і “Це S не є Р” – одиничні судження.

2. “Всі S є Р” і “Деякі S не є Р”.

3. “Жодне S не є Р” і “Деякі S є Р”.

У думках закон виключеного третього передбачає чіткий вибір однієї з двох взаємовиключних альтернатив.

Схема закону: А V Ā (“або А, або не – А”).

V. Закон достатньої підстави.

Будь – яка істинна думка повинна бути достатньо обґрунтованою.

Формули для цього закону немає, оскільки він має змістовний характер.

Достатньою підставою якої-небудь думки може бути будь-яка інша думка, уже перевірена і визнана істинною.

Аргументи для цього закону:

• істинні судження;

• фактичний матеріал;

• закони науки;

• аксіоми;

• теореми.

Закон достатньої підстави вимагає обґрунтування істинних суджень, доказовості наших думок..

Контрольні запитання:

1. Що таке логічний закон?

2. У чому проявляється порушення в мисленні закону тотожності?

3. Наведіть приклади порушення закону суперечності.

4. У чому полягає специфіка закону виключеного третього?

5. Як досягаються дотримання закону достатньої підстави?

Література:

1. Жеребкін В.Є. Логіка. Розділ IV. Х., 1999 р.

2. Тофтул М.Г. Логіка. Розділ IV. К., 1999 р.

3. Гетманова А.Д. Логика. М., 1994 р.

Тема V. Умовиводи

План лекції:

1. Загальне поняття про умовивід.

2. Безпосередні умовиводи.

3. Простий категоричний силогізм.

4. Скорочений силогізм.

5. Складні та складноскорочені силогізми.

6. Умовні умовиводи.

7. Розділові умовиводи.

8. Індуктивні умовиводи.

9. Умовиводи за аналогією.

Основні поняття:

Дедукція, силогізм, категоричний силогізм, модус, ентимема, полісилогізм, сорит, дилема, трилема, епіхейрема.

І. Загальне поняття про умовивід

Умовивід – це форма мислення, в якій з одного або декількох суджень, на основі певних правил висновку, одержується нове судження, з необхідністю або певним ступенем достовірності, що витікає з них..

Процес одержання висновків з посилань за правилами дедуктивних умовиводів називається виведенням наслідків.

Логічний наслідок з посилань – це вислів, котрий не може бути хибним, якщо ці посилання істинні.

Дедукція.

Виявляють два підходи:

1. У формальній (традиційній) логіці дедукція – це умовивід від знання більшого ступеня загальності до знання меншого ступеня загальності.

2. У математичній логіці – це умовивід, який дає істинне судження, якщо його засновки (посилання) – істинні судження.

Дедуктивні умовиводи:

• безпосередні умовиводи,

• категоричний силогізм,

• складні силогізми,

• умовні умовиводи,

• розділові умовиводи,

• умовно – розділові умовиводи.