52. Соціальне партнерство його примирна функція в досягненні злагоди і гармонії в суспільстві.

Соціальне партнерство — надійна основа для попередження, регулювання і вирішення трудових конфліктів цивілізованим, конструктивним шляхом у рамках відповідного правового поля, на основі договорів, угод, з використанням методів, процедур, сформульованих у законодавчих і нормативно-правових докумен­тах України.

Урегулювання соціально-трудових конфліктів у системі соціального партнерства відбувається переважно за такими напрямами:

а) досягнення згоди чи примирення зусиллями самих конфліктуючих сторін, підписання колективного договору, угоди чи соціального контракту;

б) шляхом примирно-посередницьких процедур, використання трудового арбітражу;

в) через судовий розгляд.

Соціальне партнерство ефективно сприяє наповненню реальним змістом самого процесу попередження, локалізації і регулюванню трудових конфліктів, недопущенню їх розростання і перенесення на загальнонаціональний рівень.

Таким чином соціальне партнерство — це система ненасильницьких засобів і методів регулювання протиріч і проблем. Голов­ним засобом є переговори, що проводяться по різних напрямах з використанням механізмів узгодження цілей і інтересів конфліктуючих сторін, забезпечення інформування, координації дій і конт­ролю за виконанням прийнятих договорів і угод.

52. Захист соціально вразливих категорій населення як пріоритетний напрямок соціальної політики, соціального розвитку і соціального захисту.

Ситуація у сфері соціального захисту викликає активне незадоволення більшості громадян України, для яких ціна реформ виявилась надмірною. Саме тому проблема соціального захисту передовсім окремих категорій соціально вразливих груп населення визнана як одна із пріоритетних. Але соціальний захист соціаль­но вразливих груп населення тільки тоді можна вважати дієвим, коли він спирається на ефективну економіку. Тривалий час, майже 8 років, він ішов «замкнутим колом», за схемою: чим нижчий рівень виробництва, і, відповідно, реальні доходи населення, тим більше малозахищених громадян, які потребують допомоги з боку суспільства і держави.

Спад виробництва, його низькі темпи зменшували можливості для надання матеріальної, правової підтримки та захисту окремих категорій громадян. Але чим менша можливість соціальної підтримки, тим слабший людський фактор взагалі і трудовий потенціал зокрема. В останні три роки (починаючи з 2000 р.) спостерігається зростання темпів приросту ВВП, що значно вплинуло на якість і розміри допомог у системі соціального захисту всіх верств населення і зокрема соціально вразливих. Це стосується пенсіонерів, сімей з дітьми, молоді, що навчається з відривом від виробництва, інвалідів тощо.

Соціально вразливими верствами населення, в широкому розумінні, є представники вразливих/пригнічених верств населення, а саме: індивіди або соціальні групи, що мають більшу, ніж інші, ймовірність зазнати негативних впливів соціальних, екологічних факторів або дістати хвороби. Синонімом цього поняття є «групи ризику», які є об’єктом постійної уваги представників соціальних служб. Вони є потенційними клієнтами відділів соціальної роботи за місцем їх проживання. Тому такими клієнтами працівників соціальних служб є різні за віком люди (від немовлят до престарілих) і представники різних рас, етнічних груп, соціоекономічних рівнів, релігій.

Серед них можна виділити такі категорії:

- бездомні;

- родини, в яких є проблеми дитячої занедбаності, сексуальних фізичних зловживань стосовно дитини або одного з партнерів;

-подружні пари, які мають серйозні подружні конфлікти;

- родини, в яких дитину виховує лише один із батьків та в яких мають місце серйозні конфлікти;

- ВІЛ-інфіковані люди та їхні родини;

- особи, які мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні вади, низький рівень професійної підготов­ки тощо;

- особи, які порушили закон і були за це покарані;

- вагітні дівчата-підлітки;

- гомосексуалісти/лесбіянки, які мають особисті або сімейні проблеми;

- особи, які мають соматичні (тілесні) чи психічні захворювання або інвалідність;

- залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;

- іммігранти та меншини, що мають недостатні ресурси та можливості або ті, хто став жертвою расизму, сектизму або інших форм дискримінації;

- особи із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;

- особи похилого віку, які не можуть адекватно функціонувати;

- мігранти та біженці, які мають недостатні необхідні ресурси;

- діти, які мають проблеми, пов’язані з навчанням в школі, та їхні родини;

- особи, які перебувають у стресовому стані, пов’язаному з травмуючими подіями (вихід на пенсію, смерть близької людини тощо), а також діти, які залишили сім’ю — бездомні.

Очевидно, що не всі наведені категорії однаковою мірою охоп­лені соціальним захистом. Не завжди ми можемо констатувати, що в Україні надаються необхідні послуги всім цим категоріям клієнтів. Соціальну роботу серед них здійснюють як державні, так і громадські організації, а також церковні громади.

Кожна із зазначених категорій потребує особливої уваги з боку суспільства і держави в аспекті побудови диференційованого підходу до соціального захисту низько конкурентних груп населення на ринку праці. І хоча законодавством України визначено права і гаран­тії зайнятості для соціально вразливих верств населення, реальний досвід свідчить про існування певних обмежень в економічній і в політичній діяльності жінок, молоді, інвалідів, осіб передпенсійного віку. Законодавство, що існує в Україні, створює лише певне правове поле і передумови для рівноправності, але не забезпечує її.