2. Типи соціальних процесів та їх характеристика.

Соціальні процеси — це послідовні зміни стану, елементів соціальної системи під впливом внутрішніх та зовнішніх умов.

Соціальні процеси поділяють на процеси функціонування (вони забезпечують відтворення об’єкту соціальної системи), процеси розвитку (вони обумовлюють перехід об’єкта до нового (якісного) стану. Але розвиток може бути як прогресивним, так і регресивним

3. Теорії та напрями соціального розвитку.

4. Прогресивний соціальний розвиток. Стійкість соціального розвитку.

5. Соціальна стратифікація суспільства та її оптимальні пропорції.

6. Соціальні індикатори суспільного розвитку.

7. Соціальне вирівнювання як напрям соціального розвитку.

8. Соціальна політика її сутність та зв’язок з економічною політикою держави.

Соціальна політика у суспільстві реалізується через соціальні програми, які базуються на законодавчій базі, постановах, положеннях, інших урядових рішеннях, втілення в життя яких на різних рівнях виконавчої влади забезпечує задоволення соціальних потреб, соціальний захист, надання соціальних послуг населенню чи працівникам на вищому чи нижчому рівні, що забезпечує соціальну захищеність і відповідно соціальну справедливість у громадянському суспільстві.

Головна мета соціальної політики в державі полягає у створенні умов для посилення рівня соціального захисту та соціальної безпеки в суспільстві, досягнення соціальної злагоди, стабіль¬ності та соціальної цілісності.

Основними завданнями у проведенні соціальної політики є захист рівня життя через застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; надання допомоги найбіднішим сім’ям; надання допомоги у разі безробіття; здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; розвиток освіти, охорони здоров’я людей та довкілля переважно за рахунок держави; проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації.

Соціальна політика є складовою частиною генеральної державної політики.

9. Мета і специфіка соціальної політики в різних економічних системах.

Розглядаючи це питання, слід насамперед звернутись до історії розвитку соціально-політичних відносин за часів перебування України у складі Союзу.

Соціальна політика СРСР переорієнтувалася на підтримку стабільного, досить однорідного і невисокого рівня життя населення, що досягалося твердим регулюванням заробітної плати, фіксуванням цін на основні товари споживання, регламентацією механізмів попиту та пропозиції, державної (бюджетної) систем соціального забезпечення, охорони здоров’я, освіти.

Фактично соціальна політика держави зводилася до розв’язан¬ня двох задач:

1) визначення пропорцій економічного розвитку;

2) формування суспільних фондів споживання.

Соціальна й економічна функції держави і підприємств збігалися. Це значною мірою пояснює істотну диференціацію в доходах і соціальному обслуговуванні працюючих підприємств («престижних» — оборонних і «непрестижних» — цивільних) галузей народного господарства.

При такій нав’язаній ролі, надмірній опіці людини, звуженому розумінні соціальної політики держава не могла повнокровно розвиватися: були відсутні механізми саморозвитку й конкуренції, системи професійної солідарності та соціального страхування, до мінімуму була зведена відповідальність самої людини за власне забезпечення й економічний самозахист. Ці обставини, а також цілий ряд інших чинників привели до розвалу Радянського Союзу, його командно-адміністративної тоталітарної системи й утворення цілого ряду незалежних держав, у тому числі України, яка проголосила курс на побудову соціально орієнтованої ринкової економіки.

З чим пов’язаний цей вибір? Справа в тому, що в умовах цивілізованої розвинутої ринкової економіки існують два напрямки соціальної політики держави:

1 — соціальне вирівнювання через розподіл доходів;

2 — забезпечення соціальних гарантій за нормальних умов життя.

Основний закон (Конституція) орієнтує державу на ряд голов¬них соціальних цінностей:

1) повага та захист людської гідності;

2) гарантування мінімального прожиткового мінімуму;

3) захист шлюбу, сім’ї, материнства;

4) підтримка розвитку умов праці та господарювання;

5) свобода об’єднань;

6) захист інтересів власності;

7) захист від ймовірних збитків.

Соціальна політика в умовах ринкової системи проводиться державними структурами, громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування, а також виробничими колективами за допомогою системи заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей і результатів: підвищення суспільного добробуту, поліпшення якості життя народу і забезпечення соціально-політичної стабільності, соціального партнерства в суспільстві.

Соціальна політика в ринковій системі формується з урахуванням конкретно історичних умов країни. Основні напрямки соціальної політики, що відбивають її специфіку:

I. Політика доходів населення (життєвий рівень, споживчий кошик, добробут).

II. Політика у сфері праці й трудових відносин (оплата праці, охорона праці та соціальне страхування, зайнятість населення та ін.).

III. Соціальна підтримка і захист непрацездатних і незаможних прошарків населення (пенсійне забезпечення, соціальне обслуговування, соціальні гарантії та ін.).

IV. Основні напрямки розвитку галузей соціальної сфери (охорона здоров’я, освіта, наука, культура, фізична культура і спорт).

V. Соціоекологічна політика.

VI. Політика у сфері сучасної інфраструктури (житло, транспорт, дороги, зв’язок, торговельне і побутове обслуговування).

VII. Міграційна політика (вимушена міграція, захист прав та інтересів співвітчизників за кордоном, зовнішня трудова міграція).

VIII. Політика стосовно окремих категорій населення (сімейна, молодіжна політика, політика відносно літніх людей, інвалідів та ін.).

Соціальну політику в сучасному світі проводять різні суб’єкти і насамперед держава — вона є одним із політичних інститутів як історично сформованих стійких форм організації спільної життєдіяльності людей. Соціальна держава сприяє соціальної стабільності в суспільстві. Серед інших суб’єктів соціальної політики виділяються різні партії, суспільні рухи й об’єднання, а також самі громадяни (цивільні ініціативи).

Соціальна політика тісно взаємозв’язана із соціальним захистом населення, що передбачає систему законодавчих, економічних, соціальних, соціально-психологічних гарантій населенню та забезпечення соціальної справедливості різним його категоріям (з урахуванням соціального стану і соціально-психологічних властивостей).

Особливу роль у сфері соціальної політики ринкової економіки із соціальною орієнтованістю відіграє розробка систе-

ми соціального захисту людей похилого віку, інвалідів, сім’ї, молоді.

Важливе місце займає проблема соціального партнерства. Вона розглядається насамперед як спосіб досягнення згоди в суспільстві, а також як інструмент спільного вироблення рішень по соціальних питаннях з боку держави і громадських організацій.