49.Характеристика інших складових соціального захисту економічно-активного населення ( індексація трудових заощаджень, захист інтересів споживачів тощо)

Слід відмітити такий елемент соціального захисту населення, як захист прав споживачів. Згідно з прийнятим в Україні Законом «Про захист прав споживачів» держава повинна гарантувати належну якість продукції, торговельного та іншого видів обслуговування, безпеку продукції, достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент, відшкодування збитків, заподіяних продукцією неналежної якості, позов до суду та ін.

Одним із елементів захисту населення є встановлення рівня прожиткового мінімуму на основі споживчого кошику з подальшою індексацією, враховуючи інфляцію. Прийняті Верховною Радою України закони «Про мінімальний споживчий бюджет» та «Про індексацію грошових доходів населення» забезпечують правові основи і гарантії громадянам України щодо забезпечення формування доходів, які б сприяли нормальному відтворенню робочої сили.

Важливим елементом захисту економічно активного населення є система соціального захисту від безробіття та соціальна підтримка безробітних. Розв’язання проблем соціального захисту населення від безробіття здійснюється на основі законів України і постанов Кабміну України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» і «Про зайнятість населення».

50. Суть і різновиди соціально-трудових конфліктів.

Соціально-трудовий конфлікт — це певний вид соціального конфлікту, який проявляється через зіткнення двох чи більш спрямованих сил, інтересів, поглядів з приводу соціально-трудових відносин і умов їх забезпечення.

Іншими словами, це стадія максимального розвитку між суб’єк­тами трудової діяльності в трудовій або пов’язаній з трудовою діяль­ністю сферами, це силовий динамічний вплив, що здійснюється значною кількістю індивідів, соціальних груп на основі дійсного або сумнівного незбігу інтересів, цінностей або нестачі ресурсів.

Головними суб’єктами соціально-трудового конфлікту виступають працівники, роботодавці, органи державного управління і місцевого самоврядування. Інститутами, що захищають і представляють інтереси працівників і роботодавців, є відповідно профспілки й об’єднання роботодавців, підприємців. Соціально-трудовий конфлікт тісно переплітається з політичним, підтвердженням цьому служить участь у ньому владних структур і висування учасниками конфлікту політичних вимог поряд з економічними.

Вплив соціально-трудового конфлікту на громадське життя простежується в усіх сферах життєдіяльності суспільства. У цьому змісті результати впливу конфлікту на суспільство можна поділити на дві великі групи, що відповідають двом головним сферам — соціально-економічній і політичній. Конфлікт нерідко сприяє перегрупуванню соціальних сил, загальному прогресу соціально-економічної сфери, формуванню нових соціально-трудових відносин.

Політична сторона конфлікту виявляється в політичних вимогах; в участі конфліктуючих сторін у владних відносинах, а також у діяльності владних структур; у сприянні кадровим змінам в органах державної влади і місцевого самоврядування.

Соціально-трудовий конфлікт — це всебічний багаторівневий феномен соціально-трудових відносин. Він може відбуватися на макрорівні, тобто як великомасштабне протиборство різних соціальних сил, що мають протилежні економічні і політичні цілі; як менш масштабні зіткнення, при яких у протиріччя вступають інтереси працівників і роботодавців у межах галузі, регіону, підприємства; на міжособистісному рівні; працівник — роботодавець; працівник — керівник; працівник — державний службо­вець; керівник — державний службовець та ін.

Існує кілька підходів до класифікації трудових конфліктів. Спинімося на розгляді двох з них.

Перший підхід базується на виявленні сторін, що беруть участь у трудовому конфлікті. І в цьому зв’язку виділяються конфлікти:

- між працівниками(ом) й адміністрацією (адміністратором) підприємства, організації;

- між колективом працівників і профспілковим комітетом;

- між адміністрацією і профкомом;

- між трудовим колективом і керівництвом галузі;

- між трудовими колективами і органами державного управління чи місцевого самоврядування.

Другий підхід характеризується визначенням типів конфліктів на основі змістовно сутнісних критеріїв, відповідно до яких виявляються :

- конфлікти інтересів;

- конфлікти права;

- ілюзорні конфлікти;

- помилково співвіднесені конфлікти;

- заміщені конфлікти;

- вимушені конфлікти.

Конфлікти інтересів характеризуються яскраво вираженими інтересами конфліктуючих сторін, а не тільки сформульованими позиціями чи вимогами.

Конфлікти права відрізняються юридичним обґрунтуванням захисту трудових прав працівника чи роботодавця.

Ілюзорні конфлікти, як правило, ґрунтуються на відсутності необхідної інформації, перекрученій чи сприйнятті оцінці дій (бездіяльності) іншої сторони.

Помилково співвіднесені конфлікти характеризуються нерозумінням сутності наявних протиріч, помилковим тлумаченням норм права, прихованими реальними причинами поведінки іншої сторони.

Заміщені конфлікти виражають очевидні розходження між висунутими вимогами і дійсними інтересами і цілями сторони, що ініціює конфлікт.

Вимушені конфлікти — це навмисно створювана конфронтація з метою зміни стану справ у розподілі ресурсів.

Як бачимо, у цій класифікації трудові конфлікти можуть бути ініційовані рівною мірою як роботодавцями, так і працівниками.

Крайня форма трудового конфлікту — страйк і страйковий рух.

«Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту)»