36. Взаємозв”язок економічної та соціальної політики.

Соціальна політика — це важлива складова внутрішньої політики держави, яка втілюється в життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення.

Визначальною у соціальній політиці є діяльність держави, спрямована на регулювання, стабілізацію і розвиток соціальних відносин у суспільстві та реалізацію (задоволення) соціальних потреб людини.

Завдання соціальної політики — це діяльність державних та громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб (суб’єктів соціальної політики), спрямована на реалізацію соціальних потреб людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток як соціаль­ної істоти на основі відносин принципу соціальної справедливості при беззастережному дотриманні її громадянських прав та свобод .

Головним завданням СП є забезпечення соціальної справедливості, гармонізації суспільних відносин, злагода в суспільстві.

@37. Сутність категорій „соціально-трудові відносини”.

Суспільно-правовим полем, де людина реалізує цінності правової культури, свої соціально-економічні права, правовий статус, є процес функціонування соціально-трудових відносин. Оскільки способом існування людини є трудова діяльність (праця), то саме вона і є головним джерелом розвитку і функціонування культури, в т.ч. і правової. Система соціально-трудових відносин є процесом взаємодії між суб'єктами, що реалізують свій професійний потенціал, в тому числі й правовий статус, цінності правової культури. Соціально-трудові відносини міцно пов'язані з трудовою та правовою активністю особи, що сприяє їх впливу на процес формування та розвитку правової культури. З іншого боку, повноцінний процес функціонування соціально-трудових відносин, кожної з їх складових є неможливим без відповідного рівня правової культури, зокрема правової свідомості суб'єктів цих відносин. Правова культура є необхідним чинником функціонування, збагачення змісту соціально-трудових відносин, якості трудового життя. Зріла правова культура, правова активність людини є важливою умовою перетворення її з об'єкта соціально-трудових відносин в активний, творчий суб'єкт реалізації соціально-трудового потенціалу особи, її правового статусу. Усе це обумовлює необхідність реформування соціально-трудових відносин як неодмінної умови збагачення змісту правовідносин в соціальній сфері, трудової та правової активності людини, розвитку ЇЇ правової культури. Отже, правова культура і соціальне буття перебувають в органічній єдності, взаємодоповнюючи та взаємозбагачуючи одне одного. Суспільні відносини, процес їх реформування в Україні істотно впливають на розвиток правової культури. Цінності ж останньої значною мірою детермінують процеси суспільної трансформації, динамізуючи загальний суспільно-правовий прогрес українського суспільства.

@38. Необхідність соціального регулювання та захисту соціально-трудових відносин в умовах ринкової економіки.

Ринкова трансформація української економіки та реалізація завдань економічного зростання потребують якісно нового стану соціально-трудових відносин (СТВ), які були і залишатимуться найважливішим індикатором ефективності реформ в країні, вагомим чинником підвищення результативності праці, якості життя й розвитку особистості.

Сучасний стан соціально-трудових відносин відображає суперечності між ціною і вартістю робочої сили, між інтересами найманих працівників і роботодавців, а також віддзеркалює існуючі деформації трудових цінностей, рівень  конфліктності у суспільстві внаслідок недосконалої державної політики, яка понад десятиріччя проводилася ціною соціальних втрат. Певні прорахунки ринкових реформ, орієнтованих суто на економічну парадигму, без урахування соціальних цінностей, стали перешкодою стрімкого піднесення продуктивності праці, подальших економічних перетворень в Україні та інноваційного розвитку держави.  Виникла нагальна  потреба в усвідомленні нового економічного змісту взаємодії роботодавців і найманих працівників, розробки нової концепції розвитку соціально-трудових відносин та оновлення методичних підходів до їх регулювання в умовах ринкової трансформації економіки.

Однак із впевненістю можна наголошувати на тому, що проблема становлення соціально-трудових відносин ринкового типу та їх регулювання  залишається в Україні все ще не вирішеною та недостатньо вивченою. Дослідження шляхів її розв’язання в умовах перехідної економіки набули пріоритетного значення, оскільки мова йде про інтереси більшості верств населення, соціальну спрямованість економічних реформ в країні та їх позитивні результати.

*39. Соціальний захист, соціальна справедливість і соціальна безпека.

Ключовим принципом у реалізації соціальної політики виступає забезпечення соціальної справедливості. Соціальна справед­ливість — соціально-психологічне сприйняття принципів і форм організації суспільства, що відповідає інтересам людей і соціальних груп, тобто узагальнена моральна оцінка суспільних відносин.

Соціальна справедливість — це і узагальнена моральна оцінка суспільних відносин, і один з основних загальнолюдських соціаль­них ідеалів, конкретне розуміння і зміст якого змінювалося протягом історії. При визначенні соціальну справедливість найчастіше співвідносять із соціальною рівністю, і в цьому контексті соціальна справедливість розуміється як міра рівності й нерівності в розподілі матеріальних і духовних благ у суспільстві, статусів і влади, а також у стані життя різних суспільних груп. Механізми такого розподілу по-різному бачаться прихильникам багатьох політичних доктрин.

Консервативна традиція виходить з невизнання іншого принципу розподілу, крім ринкового. Вільне суспільство не допускає встановлення моделей розподілу, оскільки це зумовлює втручання в права людини й обмеження її волі. Марксизм вбачав у соціаль­ній справедливості знищення приватної власності та реалізацію принципу розподілу по праці.

Справедливість, відповідно до визначення відомого представника сучасної економічної теорії Макміллана — це чесність, неупередженість. Якщо ж розглядати справедливість у контексті відомої нам теорії економіки добробуту, то справедливим можна було б вважати розподіл, що відповідає двом умовам: по-перше, воно повинно бути рівноправним, тобто жоден із суб’єктів суспіль­ства не претендує на товарний набір іншої особи на користь влас­ному товарному набору.

По-друге, воно повинне бути ефективним за Парето. Одночасно і рівноправний, і ефективний за Парето розподіл можна трактувати як справедливий. Взагалі соціальна справедливість в економічній теорії — це проблема прийнятного ступеня нерівності в розподілі доходів. І тут треба відразу сказати, що єдиної відповіді на це питання в економістів-теоретиків, по суті, немає.