Одним з головних питань управлінської діагностики вважають діагностику антикризового управління.

Індивідуальність соціально-економічної системи вимагає об'єднання діагнос­тики фінансово-економічного стану підприємства зі здійсненням заходів превенти­вної санації і проведенням превентивних досліджень. У цьому відношенні деталі­зація поняття «криза» пояснює процесуальну сторону антикризового управління, оскільки фази кризи і стадії розвитку кризових ситуацій обумовлюють стадії антик- ризових заходів, але не навпаки.

Перша стадія кризи, здебільшого прихована, - це падіння граничної ефектив­ності капіталу, показників ділової активності підприємства, зниження його рента­бельності й розміру отримуваного прибутку. Внаслідок цього погіршується фінан­совий стан підприємства, скорочуються джерела і резерви його розвитку. Антикри- зове рішення цих проблем може знаходитися як в області перегляду стратегії і ре­структуризації підприємства, так і його тактики, що веде до зменшення витрат, скорочення штатів управлінського апарату і робочих місць, підвищення продуктив­ності праці тощо. Однак масштаб і складність проблем можна визначити і попере­дити тільки на стадії діагностики, встановивши мету і методи діагностування, влас­тиві даному етапу.

Друга стадія кризи - збитковість виробництва. Ця проблема зважується за­собами стратегічного управління і реалізується за допомогою добровільної рест­руктуризації підприємства. Застосовувані в цьому випадку способи розпізнання проблем відрізняються від інших своєю спрямованістю, методами і вимогами до вихідної інформації.

Третю стадію кризи ототожнюють з практичною відсутністю власних засобів і резервних фондів у підприємства. Це негативно впливає на перспективи його ро­звитку, довгострокове і середньострокове планування грошових потоків, раціона­льне бюджетування і сполучено зі значним скороченням виробництва, оскільки пе­реважна частина оборотних коштів спрямовується на погашення збитків і обслуго­вування кредиторської заборгованості.

Реструктуризація підприємства і програма стабілізації його фінансово-еконо­мічного стану вимагають застосування екстрених заходів з пошуку засобів для їх здійснення. У випадку неприйняття таких оперативних заходів настає криза ліквід­ності і, як наслідок, - банкрутство (результат регресії четвертої стадії). Особли­вість діагностики на цій стадії полягає в розрахунку діагностичної цінності ознак, що характеризують кризу, і рівня ризику при прийнятті управлінських рішень для екстреного варіанта застосування оборотних коштів.

Четверта стадія кризи - стан гострої неплатоспроможності. У підприємства відсутня можливість фінансування навіть циклу простого відтворення і здійснення платежів за попередніми зобов'язаннями. Виникає реальна загроза повної зупинки чи призупинення виробництва, і, як наслідок, - банкрутства. У цій ситуації діагнос­тика з використанням коефіцієнтів ліквідності, забезпеченості власними оборотни­ми коштами, платоспроможності дає можливість установити наявність факту фі­нансової неспроможності і способи нейтралізації її через процедуру банкрутства.