1.Сутність спілкування, його мета і моральний сенс.

Спілкування — особлива форма людської взаємодії і міжособистісних взаємин, комунікативна діяльність. Люди не можуть нормально жити, обмінюватися досві­дом, трудовими і побутовими навичками, не контактуючи один з одним і не впливаючи один на одного (прямо чи опо­середковано). Без спілкування не може відбуватися повноцін­ний розвиток людини як особистості і суб'єкта діяльності. Міжособове спілкування становить собою персоніфіковану форму суспільних відносин. За своєю природою спілкування — соціально-психологіч-не явище. Як показали соціально-психологічні дослідження, основні психічні здібності, властивості, якості і характеристи­ки особи, форми її поведінки й діяльності формуються в про­цесі спілкування з іншими людьми.

Спілкування є обов'язковою умо­вою формування загального інтелекту, розвитку емоційної сфери і волі людини. Спотворене, пору­шене спілкування веде до деформації внутрішнього світу і психічних властивостей особи. Розвиток індивідуальної свідо­мості також неможливий без спілкування. Метою спілкування є планування і координація спільної діяльності індивідуума або суспільства в цілому, тобто воно обслуговує іншу, некомунікативну діяльність. Ця продуктивна діяльність може мати як матеріальний характер (матеріальні об'єкти — носії соціальних цінностей — знаряддя, предмети, засоби людської праці), так і духовний (ідеї, думки, ідеали, цінності).

Можливі цілі спілкування надзвичайно широкі і знахо­дяться за межами самого спілкування, тобто спілкування здій­снюється задля чогось: отримати чи надати матеріальні блага (предмети, послуги), забезпечити взаємодію при виконанні спільної роботи (практичної і теоретичної), дістати чи пере­дати ті чи інші дані, змінити стан, допомогти іншому у вирі­шенні його духовних проблем, виробити власне ставлення до важливих явищ життя тощо. Спілкування — це суб'єкт-суб'єктні відносини із зворот­нім зв'язком, і залежить воно перш за все від цілей і ціннос­тей, на які орієнтується. У процесі спілкування люди не тільки формують свої уяв­лення про світ, доходять взаєморозуміння, знаходять «спільну мову». Для культурного розвитку людини спілкування стає потре­бою, його відсутність сприймається як тяжка, непоправна втрата.

Потреба у спілкуванні не у всіх однакова, вона залежить від цілого комплексу біосоціальних характеристик людини (темпераменту, психічної спрямованості особи — екстравер­ти й інтроверти, цінностей, норм, принципів, традицій, стану здоров'я, нервової системи тощо). Поряд з потребою у спіл­куванні можна говорити про здібність до спілкування (тобто про практичне оволодіння його нормами і правилами).

Спілкування інколи є практично єдиним способом задово­лення людських потреб, однак було б невірним заперечувати самоцінність людського спілкування як засобу духовної вза­ємодії і формування особистості. Кожна людина — молода чи похилого віку — завжди дуже хворобливо переносить стан са­мотності, відірваність від оточуючих. Змінюються об'єктивні і суб'єктивні умови спілкування, загальносоціальні та індивіду­альні ціннісні орієнтації, засоби, форми сучасного спілкуван­ня, але потреба у спілкуванні у людей ніколи не зникає. Призначення і сенс спілкування в тому, щоб людина са­мовизначилася, самовиразилася, самореалізувалася, само-ствердилася, взаємозбагатилася у процесі взаємодії з іншою людиною, яка являє собою вищу цінність у спілкуванні, тобто вона є «дзеркалом», в якому людина пізнає самого себе.

Саме у спілкуванні людина має можливість дізнатися, хто є та особа, з якою вона спілкується, встановлює стосунки, ви­значити погляди, почуття, світосприйняття, цінності, устано­ви. І, сприймаючи іншу особистість, може зрозуміти особис­тість у собі, самоствердитись. Саме спілкування сприяє самовираженню, реалізації і презентації свого внутрішнього світу, своєї людської гідності. Тому призначення і сенс спілку­вання полягає у визнанні цінності іншої людини, як самої се­бе, і через це, — визначення своєї людської, моральної цін­ності, реалізації її. Спілкування, як ніяка інша діяльність, спроможна вдовольнити цю людську потребу.

Але якщо людина бачить вищу цінність тільки в самій со­бі, якщо ставить перед собою неблагородні, корисливі цілі, якщо інша людина для неї є тільки засобом для досягнення особистих цілей, то таке спілкування молена назвати тільки аморальним і безкультурним.

Визнання цінності кожної людини виявляється у конкрет­них вчинках, оцінках, поглядах, міркуваннях, а також у мімі­ці, жестах, умінні виділити позитивні якості й ставити їх ви­ще окремих недоліків.

Моральні основи шлюбно-сімейних стосунків.

У шлюбно-сімейних стосунках найбільш повно реалізу­ються цінності любові, дружби, товариськості. І шлюб, і сім'я:

— явища історичні, які залежать від суспільних відносин, що змінюються,   і   впливають   на   конкретно-історичний   стиль життя суспільства.

Шлюб — це історично обумовлена, санкціонована су­спільством форма відносин між чоловіком і жінкою, яка вста­новлює їх взаємні права й обов'язки. Головна ознака шлюбу

—  суспільна санкція статевого спілкування. Залежно від інте­ресів суспільства шлюб може виступати у моральній, право­вій, релігійній та інших формах. Сучасний шлюб базується на добровільному єднанні, визнанні рівних прав чоловіка і жін­ки. Шлюб і кровна спорідненість є основою і фундаментом сім'ї.

Сім'я — мала соціальна група суспільства, члени якої пов'язані шлюбом і кровною спорідненістю, спільним побу­том, веденням господарства і взаємною моральною відповідальністю. Вона є найважливішим елементом відтворення суспільного життя. Історично сім'я з'являється значно пізніше шлюбу. Суспільство через сім'ю як соціальний інститут забез­печує фізичне відтворення і соціальне існування людини Шлюбно-сімейні стосунки, їх форма, соціальне призначення визначаються характером конкретно-історичних суспільних відносин.

Сім'я традиційно виконує низку соціальних функцій. Го­ловними з них є такі: продовження роду (репродуктивна функція), виховання дітей, піклування про старих, ведення домашнього господарства, організація дозвілля, рекреативна функція тощо. За сучасних умов (переходу до ринкових від­носин) пріоритетну роль починають відігравати такі функції сім'ї: господарчо-виробнича, або економічна, та функція на­копичення капіталу.

Виділяються економічні, правові й моральні основи шлюб­но-сімейних стосунків. Єдність любові, дружби, обов'язку, відповідальності, подрркньої вірності, поваги чоловічої і жі­ночої гідності складають моральну основу шлюбно-сімейних стосунків і відіграють важливу роль у збереженні і зміцненні сім'ї протягом усього життя подрркжя. Взаємна любов, вза­єморозуміння, відповідальність, довіра, постійна взаємоповага — гаранти тривалості й стійкості сімейних стосунків. Сімей­не щастя — не дар богів і не доля, воно створюється спільни­ми зусиллями усіх членів сім'ї, та, перш за все, подрркжя, і потребує не лише любові (кохання), а й дисципліни, здатнос­ті знаходити компроміси, розвинутого почуття сімейного обов'язку. Слід пам'ятати, що сімейне життя — це постійне самовиховання і самовдосконалення кожного учасника сімей­ного колективу. Отож моральна цінність сім'ї полягає у тому, що в ній задовольняються різноманітні потреби людини: у дрркбі, любові, турботі, материнстві, батьківстві, різнобічно­му спілкуванні тощо.

Сім'я є одним з головних соціальних інститутів соціаліза­ції індивіда. У ній формується система суспільних і групових цінностей, передається соціальний досвід, закладаються осно­ви індивідуальності, унікальності особистості. У сімейному мікросередовищі виробляються уявлення людини про стосун­ки між чоловіком і жінкою, між поколіннями (батьків і ді­тей) , формуються суспільні й особистісні ідеали, засвоюються моральні норми, оцінки та принципи, етикетні зразки пове­дінки. Моральні стосунки в сім'ї, що базуються на любові, духовній близькості й чуйності, піклуванні, відповідальності, сі­мейному обов'язку, взаємній повазі, є передумовою збере­ження і зміцнення морального клімату в суспільстві. Шкоди сім'ї завдають такі морально-психологічні властивості особис­тості, як егоцентризм, грубість, утриманство, алкоголізм то­що. Отже, моральна цінність товариських, дружніх, любов­них, шлюбно-сімейних стосунків полягає в тому, що реалізовані в них моральні ідеали, принципи, вимоги духовно возвеличують особистість і зміцнюють моральний потенціал суспільства.