3

Державний фінансовий контроль здійснюється органами законодавчої (представницької) і виконавчої влади України. До системи органів державного фінансового контролю входять: Верховна Рада України, Міністерство фінансів, Рахункова палата, органи Державної контрольно-ревізійної служби, Державного казначейства, Державної податкової служби, Державної митної служби аудитори та аудиторські служби.

Основним органом державного фінансового контролю по лінії виконавчої влади є Міністерство фінансів України. Воно здійснює контроль за виконанням державного бюджету, за дотриманням Правил складання проектів бюджетів в Україні,, за використанням бюджетних асигнувань та лімітів бюджетних асигнувань розпорядниками бюджетних коштів, а також координує діяльність з контролю за додержанням надходжень та використанням державних коштів.

Головними завданнями ДКРС Закон визначив здійснення державного контролю за витрачанням коштів і товарно-матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних коштів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх у подальшому.

У цілому функції органів державного фінансового контролю полягають у забезпеченні раціонального застосування державою економічних методів регулювання суспільних процесів, які в умовах існування різних форм і видів власності, вільного підприємництва, економічної самостійності виробників,

поширення ринкових відносин на всі сфери суспільного життя є найбільш виправданими, динамічними і ефективними.

2

1. Основні напрями інвестиційної політики в Україні

До основних напрямків інвестиційної політики в Україні можна віднести наступні:

• Зниження соціальної напруги, досягнення остаточного під­ходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери.

• Скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок дер­жавних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, в першу чергу з власних коштів підприємств та ін.

• Скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяються безповоротно. Перехід до нових принципів цент­ралізованого фінансування інвестиційної діяльності.

• Створення ринку підрядних робіт. Зацікавленість будівель­ників у виконанні замовлень.

• Прискорення темпів розвитку промисловості групи Б.

• Прискорення у кілька разів темпів вибуття застарілого об­ладнання.

• Перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсній основі, включаючи держав­не замовлення.

• Залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кре­дитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, які визнача­ють науково-технічний прогрес.

• Створення ефективних форм і механізмів управління інвес­тиційною діяльністю.

• Розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозбері­гаючих технологій, конверсія ВПК, забезпечення населення то­варами народного споживання вітчизняного виробництва, розви­ток медицини і фармацевтичної промисловості.

Сучасний стан інвестиційної діяльності

Здійснення глибокої структурної перебудови української економіки вимагає істотного збільшення обсягу інвестицій, консолідації всіх джерел інвестування, активізації інвестиційної діяльності.

Протягом 1991 - 1997 років обсяги внутрішніх інвестицій скоротилися майже у п'ять разів внаслідок зниження господарської активності і незадовільного фінансового стану більшості суб'єктів господарювання, зменшення інвестиційних можливостей бюджетів усіх рівнів, відсутності достатніх механізмів для залучення коштів з недержавних джерел фінансування.

Питома вага інвестицій у валовому внутрішньому продукті зменшилася з 17,2 відсотка у 1992 році до 13,3 відсотка у 1997 році. Обсяги державних бюджетних інвестицій скоротилися у 12 разів, істотно зросли обсяги незавершеного будівництва.

У 1998 році завдяки вжитим заходам щодо активізації інвестиційної діяльності вперше за останні роки вдалося досягти приросту внутрішніх інвестицій, проте ця тенденція не була закріплена на початку 1999 року.

Питання підвищення економічної заінтересованості в інвестуванні у вітчизняних та іноземних інвесторів, збільшення обсягів інвестицій з усіх можливих джерел та спрямування їх на реалізацію стратегічних цілей економіки України залишаються невирішеними.

Через падіння виробництва, неефективну систему оподаткування та недосконалу амортизаційну політику значно зменшилися обсяги прибутку і амортизації - основних джерел власних інвестицій підприємств.

Не забезпечує зростання обсягу інвестицій в економіку України діяльність банківської системи, фондового ринку, спеціальних (вільних) економічних зон.

Недосконалість законодавчої бази, відсутність досвіду і практики проведення позик, нерозвиненість інфраструктури ринку цінних паперів, обмежена кількість ліквідних об'єктів, недостатні правові гарантії для інвесторів стримують акумулювання інвестицій через цей ринок.

Залученню іноземних інвестицій в економіку України заважають часті зміни законодавства та відсутність надійних гарантій захисту для іноземних інвесторів, занадто високий рівень ставок оподаткування, повільні темпи приватизації, складна система ведення бухгалтерського обліку, яка не відповідає міжнародним стандартам.

Цілі та завдання інвестиційної політики

Стратегічними цілями інвестиційної політики є:

створення сприятливого інвестиційного клімату і стимулювання притоку капітальних вкладень у виробництво;

інвестиційне забезпечення структурної перебудови економіки;

мобілізація всіх джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання;

стимулювання процесів розвитку виробничої сфери;

забезпечення зростання внутрішнього валового продукту і створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.

Збільшення обсягів інвестицій у 1999 - 2001 роках і підвищення їх ефективності передбачає вирішення таких першочергових завдань:

уточнення пріоритетних напрямів залучення інвестицій;

удосконалення амортизаційної політики;

надання державної підтримки суб'єктам господарювання;

підвищення ефективності використання державних інвестиційних ресурсів;

запровадження механізмів стимулювання довгострокового кредитування виробництва комерційними банками;

стимулювання збільшення заощаджень громадян та їх інвестиційного спрямування, вдосконалення системи гарантій збереження внесків громадян у фінансово-кредитні установи;

сприяння залученню іноземних інвесторів до довгострокових інвестиційних проектів, практичне забезпечення системи гарантій для них;

стимулювання збільшення виробництва конкурентоспроможних товарів та послуг за рахунок ресурсозбереження, впровадження нових технічних і технологічних досягнень, ефективної конверсії, прогресивних структурних змін у виробництві;

удосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності.